Оглушлива тиша: насильницькі зникнення, утримання інкомунікадо та катування українських полонених Росією.
Джерело: Amnesty International
Поводження Росії з українськими військовими та цивільними особами, які перебувають у полоні, є воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Тисячі українських військових наразі перебувають у полоні в Росії та на окупованих територіях України як військовополонені. Цих військовополонених часто утримують місяцями чи роками без повідомлення відповідних органів про їхнє затримання. Їм відмовляють у праві спілкуватися із зовнішнім світом, а Росія не допускає до них міжнародні організації. Таке поводження кваліфікується як утримання інкомунікадо, яке, враховуючи його тривалість, вважається нелюдським поводженням. Цей підхід спрямований на те, щоб вивести військовополонених з-під захисту міжнародного права, сприяючи катуванням та іншим формам жорстокого поводження, у тому числі відмові в медичній допомозі, якої вони потребують, а в деяких випадках і незаконному вбивству військовополонених. Ці дії, вчинені в контексті агресії Росії проти України, є воєнними злочинами.
Процесуальні гарантії, що містяться в Третій Женевській конвенції, такі як право на регулярне листування, надання доступу до місць утримання для міжнародних організацій і пряма репатріація поранених і хворих в'язнів, покликані запобігти такому поводженню та пом'якшити його наслідки. Росія систематично не дотримується своїх зобов'язань за Женевськими конвенціями і повинна негайно виконати ці зобов'язання.
Десятки тисяч українців, як військових, так і цивільних, українська влада вважає «зниклими безвісти за особливих обставин». Багато з них, ймовірно, перебувають під вартою, що не визнається Росією. Інші, ймовірно, були вбиті. Відмова Росії підтвердити перебування конкретних українців у її полоні – незважаючи на вагомі докази, що вони там – прирівнюється до насильницького зникнення. У випадках, коли таких доказів немає, родичі зниклих безвісти стикаються з болісним очікуванням інформації. Агресія Росії унеможливлює розслідування справ щодо їхньої долі, але українська влада повинна забезпечити, щоб родини зниклих безвісти були в центрі всіх розслідувань, що включає адекватні консультації та комунікацію на всіх етапах процесу.
Цивільні особи становлять значну частину тих, хто вважається зниклими безвісти. Росія вже давно застосовує тактику свавільних арештів, катувань і насильницьких зникнень для залякування цивільного населення на підконтрольних їй територіях. У контексті нападу на цивільне населення України ці дії становлять злочини проти людяності.
Переглянути документ ➚
Поводження Росії з українськими військовими та цивільними особами, які перебувають у полоні, є воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Тисячі українських військових наразі перебувають у полоні в Росії та на окупованих територіях України як військовополонені. Цих військовополонених часто утримують місяцями чи роками без повідомлення відповідних органів про їхнє затримання. Їм відмовляють у праві спілкуватися із зовнішнім світом, а Росія не допускає до них міжнародні організації. Таке поводження кваліфікується як утримання інкомунікадо, яке, враховуючи його тривалість, вважається нелюдським поводженням. Цей підхід спрямований на те, щоб вивести військовополонених з-під захисту міжнародного права, сприяючи катуванням та іншим формам жорстокого поводження, у тому числі відмові в медичній допомозі, якої вони потребують, а в деяких випадках і незаконному вбивству військовополонених. Ці дії, вчинені в контексті агресії Росії проти України, є воєнними злочинами.
Процесуальні гарантії, що містяться в Третій Женевській конвенції, такі як право на регулярне листування, надання доступу до місць утримання для міжнародних організацій і пряма репатріація поранених і хворих в'язнів, покликані запобігти такому поводженню та пом'якшити його наслідки. Росія систематично не дотримується своїх зобов'язань за Женевськими конвенціями і повинна негайно виконати ці зобов'язання.
Десятки тисяч українців, як військових, так і цивільних, українська влада вважає «зниклими безвісти за особливих обставин». Багато з них, ймовірно, перебувають під вартою, що не визнається Росією. Інші, ймовірно, були вбиті. Відмова Росії підтвердити перебування конкретних українців у її полоні – незважаючи на вагомі докази, що вони там – прирівнюється до насильницького зникнення. У випадках, коли таких доказів немає, родичі зниклих безвісти стикаються з болісним очікуванням інформації. Агресія Росії унеможливлює розслідування справ щодо їхньої долі, але українська влада повинна забезпечити, щоб родини зниклих безвісти були в центрі всіх розслідувань, що включає адекватні консультації та комунікацію на всіх етапах процесу.
Цивільні особи становлять значну частину тих, хто вважається зниклими безвісти. Росія вже давно застосовує тактику свавільних арештів, катувань і насильницьких зникнень для залякування цивільного населення на підконтрольних їй територіях. У контексті нападу на цивільне населення України ці дії становлять злочини проти людяності.
Переглянути документ ➚