"Я вважаю це богоугодною справою". Історія капелана та айтівця з Луганська, який став оператором FPV-дронів
Джерело: Українська Правда
Авторка: Тетяна Пляцок
Третину свого життя член Клубу УП Віктор йде пліч-о-пліч з війною. У 2014 році він разом з дружиною та малолітньою дитиною проживав у центрі Луганська і був безпосереднім свідком проєвропейського Майдану та очевидцем, як у місто почали завозити чужинців, яких згодом назвали "сепаратистами".
За наступні 10 років на чоловіка чекала розлука з рідними, волонтерство, полон і утиски через віру.
Чоловік став переселенцем за 800 кілометрів від рідного дому. Коли почалася повномасштабна війна, Віктор продовжував працювати, поєднуючи роботу з волонтерством та військовим капеланством, аж поки не вирішив обрати шлях воїна – мобілізувався у Сили оборони та став оператором FPV-дронів.
Вступивши до війська, Віктор обрав позивний "Гідеон", що у перекладі означає "могутній воїн". За біблійною історією, Гедеон з невеликим військом приблизно у 300 людей переміг багатотисячне військо окупантів.
"УП. Життя" розпитала у Віктора про десятиріччя особистої війни, шлях від айтівця-волонтера до військовослужбовця та місце Бога на фронті.
З першими заворушеннями Віктор вивіз родичів на Хмельниччину, а сам повернувся у рідне місто, щоб евакуйовувати місцевих.
Чотири місяці чоловік жив в окупації, безкоштовно вивозив людей на безпечну територію, щоразу проходячи блокпости сепаратистів. Водночас почав співпрацювати з українською розвідкою. Після однієї з розмов зі спецслужбами України машину Віктора зупинили окупанти, і чоловіка відправили на допит.
"Мене звинувачували у співпраці з української розвідкою та завезенням диверсійних груп у Луганськ під час евакуації. Я одразу підтвердив співпрацю з розвідкою, але про диверсійні групи це було неправдою. І навіть під катуваннями окупантам не вдалося отримати відповідь, яку вони хотіли почути", – розповів "Гідеон".
Чоловік сподівався, що його допитають і відпустять, адже у своїх діях бачив прояв жертовності, а не злочину:
"Я вважав, що я займаюся, як то кажуть, святим ділом. Вивожу дітей, літніх людей з-під обстрілів… Але мене закрили на підвал. В самому центрі Луганська, у колишній будівлі СБУ.
Мені казали, що я буду там перебувати до кінця війни".
Перші два тижні Віктора вважали зниклим безвісти. В чоловіка не було розуміння, скільки часу він проведе "на підвалі" і чого йому очікувати.
Допомагала луганчанину віра. Віктор й сьогодні насамперед асоціює себе з вірянином. І саме духовні практики тримали чоловіка у тонусі під час нелюдських катувань. Також він морально підтримував людей, які перебували з ним в одній камері.
За свою віру християнину довелося поплатися. Одним з методів психологічного катування у полоні були "духовні розмови" з російським православним священником.
Віктор є протестантом, що особливо не сподобалося "Сталін" – саме такий позивний мав російський батюшка, який робив все можливе, щоб "навернути" "Гідеона". Зокрема "виганяв" з нього демонів.
Поки Віктор вважався зниклим безвісти, його дружина приїхала в Луганськ із заходу країни і стала розшукувати чоловіка: спочатку по моргах, а потім по так званих тюрмах, де тримали полонених.
Жінка дивом дізналася місцеперебування Віктора і протягом декількох тижнів щодня приходила "під підвал" і передавала їжу чоловікові. Через деякий час, радше через дивний збіг обставин і активну діяльність жінки, Віктора випустили з полону.
"Коли я вийшов на волю, запитав дружину, куди ми будемо їхати, вона відповіла, що у Щастя (місто в Донецькій області – ред.).
– Як Щастя? Воно ж окуповане, – сказав я.
– Ні, не окуповане, – відповіла дружина.
Тобто виявилося, що мене обманювали весь час у полоні. Адже росіяни запевняли нас, що Щастя тепер їхнє”.
За словами Віктора, бути переселенцем і у 2014 році, і зараз – непросто. Орендодавці з підозрою ставилися до луганчан і донеччан. Могли відмовити, якщо бачили у паспорті прописку з Луганської області.
Чоловік, у якого в Луганську залишилися квартира в центрі міста і всі блага життя, змушений був працювати різноробом, щоб могти забезпечити життя для рідні. Згодом Віктор вирішив опанувати прибуткову сферу інформаційних технологій – IT, якою займався до початку 2023 року.
За декілька днів до повномасштабного вторгнення Віктор вивіз сім’ю за кордон, а сам 27 числа повернувся на Київщину і почав робити те саме, що і 8 років тому, коли війна вперше постукала в його дім – евакуйовувати людей. Загалом Віктору вдалося вивезти у безпечне місце понад дві сотні людей.
13 березня 2022 року волонтер потрапив під перший обстріл під Ірпенем. Тоді російські війська обстрілювали славнозвісний міст.
"Йде обстріл, я разом з військовими ховаюся в ямі. Поблизу йдуть п’ятеро чи шестеро цивільних, і я вибігаю з ями під свист куль і забираю цивільних до себе в автівку, щоб вивезти.
Серед тих людей була сім’я з вагітною жінкою, які очікували на народження сина. Вони йшли пішки з Ірпеня до Києва. Пара сказала, що назве дитину Віктором, на мою честь", – пригадує чоловік.
До початку російського вторгнення айтівець також був пастором в протестантській церкві, тож з великою війною Віктор на громадських засадах став військовим капеланом. Чоловік отримав спеціальне посвідчення і мав змогу їздити на лінії зіткнення для духовної служби.
Пастор їздив до бійців на позиції по всій лінії фронту. Основними завданнями для капелана є духовна, просвітницька та психологічна робота, це зокрема і прописано у документах.
"Я працював і з військовими, і цивільними. Проте після поїздки у Бахмут у 2023 році я припинив співпрацю з цивільними повністю. Це трапилося після діалогу з людиною, яка у Бахмуті очікувала "руский мір", – додає Віктор.
За словами чоловіка, найважче на війні – втрачати знайомих людей, але ще важче – слухати людей, які залишаються в зоні бойових дій і розуміти, що вони чекають, поки їх звільнять росіяни.
За спостереженнями "Гідеона", значна частина людей, яких він зустрічав на війні, вірять в Бога:
"Вони читають псалми, молитви. Коли ми виходили з позиції, я молився перед виходом і казав "Амінь". Жодного разу я не чув, щоб хто виступав проти молитви".
Капелан поділився історією християнського дива, коли військові з його підрозділу під час боїв на Сході під дуже сильним обстрілом разом почали читати Псалом 90, де зокрема є слова "Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться".
Поблизу хлопців прилетіла міна, впала в землю 15 метрів від них і не розірвалася.
За словами Віктора, найчастішими запитами від військових до нього як капелана є втома від війни особливо серед тих, хто служить понад рік – військові дуже очікують закону про демобілізацію.
"Мене морально дуже сильно підривали масовані обстріли України. Я розумів, що Росія воює з мирними людьми і я ніяк не можу на це повпливати", – пояснив своє рішення чоловік.
Для освоєння нової професії вже чинному військовому знадобився приблизно місяць. Віктор став оператором FPV-дронів:
"Я не розглядаю роботу FPV-оператора як ліквідацію або знищення росіян. Я розглядаю її як порятунок життя наших хлопців. Тому що, коли я дроном знешкодив танк або якийсь міномет, чи будь-яку техніку – це завжди врятоване життя наших хлопців, яких росіяни могли би вбити або поранити.
Я вважаю це богоугодною справою і я планую цим займатися, доки зможу".
Бути військовослужбовцем для Віктора – це віддавати борг перед Україною.
"У мене немає ненависті до росіян. Я б однаково воював з будь-якою нацією, яка вторглася в Україну. Якщо не сприймати їх за звичайних людей, то їх легше ліквідувати. Я до цього ставлюся як до роботи.
Це борг перед країною – захистити її", – говорить військовий.
Одним з критеріїв, що тримали "Гідеона" у цивільному житті, була високооплачувана робота айтівця, але для Віктора не існує економічного, культурного чи інших фронтів, окрім військового: "Є фронт і тил. І все".
За словами чоловіка, навіть з фінансової точки зору оператор безпілотників може бути значно кориснішим для держави:
"Я FPVішник, і нашому екіпажу вдалося уразити танк за 3 мільйони доларів. Пересічний айтівець за рік на третій групі оподаткування заплатить до 5 тисяч доларів податків.
Якщо цифрами порівнювати, то будь-який волонтер, не враховуючи великих благодійних фондів, не зможе стільки зібрати коштів для війська, скільки вправний FPVішник зможе заподіяти шкоду ворогу".
Зараз Віктор служить у гарячих точках фронту. Він вважає себе щасливим та у вільний час намагається розвиватися, зокрема читає книжки англійською мовою. А ще чоловік веде Telegram-канал, де розповідає про свій шлях від айтівця до воїна.
"Я дуже щасливий, я на своєму місці", – резюмує нашу розмову воїн "Гідеон".
Авторка: Тетяна Пляцок
Третину свого життя член Клубу УП Віктор йде пліч-о-пліч з війною. У 2014 році він разом з дружиною та малолітньою дитиною проживав у центрі Луганська і був безпосереднім свідком проєвропейського Майдану та очевидцем, як у місто почали завозити чужинців, яких згодом назвали "сепаратистами".
За наступні 10 років на чоловіка чекала розлука з рідними, волонтерство, полон і утиски через віру.
Чоловік став переселенцем за 800 кілометрів від рідного дому. Коли почалася повномасштабна війна, Віктор продовжував працювати, поєднуючи роботу з волонтерством та військовим капеланством, аж поки не вирішив обрати шлях воїна – мобілізувався у Сили оборони та став оператором FPV-дронів.
Вступивши до війська, Віктор обрав позивний "Гідеон", що у перекладі означає "могутній воїн". За біблійною історією, Гедеон з невеликим військом приблизно у 300 людей переміг багатотисячне військо окупантів.
"УП. Життя" розпитала у Віктора про десятиріччя особистої війни, шлях від айтівця-волонтера до військовослужбовця та місце Бога на фронті.
Перші місяці війни: окупація, полон та утиски через віру
"У квітні 2014 року в Луганську стався перший бій і розпочалася окупація міста. До того у нас кожної неділі відбувалася хода тисяч людей, що підтримували Україну: вони виходили з українськими прапорами і вигукували проукраїнські гасла… А потім, буквально за один день, у місті з’явилася велика кількість незнайомих людей, які підтримували Росію", – згадує луганчанин.З першими заворушеннями Віктор вивіз родичів на Хмельниччину, а сам повернувся у рідне місто, щоб евакуйовувати місцевих.
Чотири місяці чоловік жив в окупації, безкоштовно вивозив людей на безпечну територію, щоразу проходячи блокпости сепаратистів. Водночас почав співпрацювати з українською розвідкою. Після однієї з розмов зі спецслужбами України машину Віктора зупинили окупанти, і чоловіка відправили на допит.
"Мене звинувачували у співпраці з української розвідкою та завезенням диверсійних груп у Луганськ під час евакуації. Я одразу підтвердив співпрацю з розвідкою, але про диверсійні групи це було неправдою. І навіть під катуваннями окупантам не вдалося отримати відповідь, яку вони хотіли почути", – розповів "Гідеон".
Чоловік сподівався, що його допитають і відпустять, адже у своїх діях бачив прояв жертовності, а не злочину:
"Я вважав, що я займаюся, як то кажуть, святим ділом. Вивожу дітей, літніх людей з-під обстрілів… Але мене закрили на підвал. В самому центрі Луганська, у колишній будівлі СБУ.
Мені казали, що я буду там перебувати до кінця війни".
Перші два тижні Віктора вважали зниклим безвісти. В чоловіка не було розуміння, скільки часу він проведе "на підвалі" і чого йому очікувати.
Допомагала луганчанину віра. Віктор й сьогодні насамперед асоціює себе з вірянином. І саме духовні практики тримали чоловіка у тонусі під час нелюдських катувань. Також він морально підтримував людей, які перебували з ним в одній камері.
За свою віру християнину довелося поплатися. Одним з методів психологічного катування у полоні були "духовні розмови" з російським православним священником.
Віктор є протестантом, що особливо не сподобалося "Сталін" – саме такий позивний мав російський батюшка, який робив все можливе, щоб "навернути" "Гідеона". Зокрема "виганяв" з нього демонів.
Поки Віктор вважався зниклим безвісти, його дружина приїхала в Луганськ із заходу країни і стала розшукувати чоловіка: спочатку по моргах, а потім по так званих тюрмах, де тримали полонених.
Жінка дивом дізналася місцеперебування Віктора і протягом декількох тижнів щодня приходила "під підвал" і передавала їжу чоловікові. Через деякий час, радше через дивний збіг обставин і активну діяльність жінки, Віктора випустили з полону.
"Коли я вийшов на волю, запитав дружину, куди ми будемо їхати, вона відповіла, що у Щастя (місто в Донецькій області – ред.).
– Як Щастя? Воно ж окуповане, – сказав я.
– Ні, не окуповане, – відповіла дружина.
Тобто виявилося, що мене обманювали весь час у полоні. Адже росіяни запевняли нас, що Щастя тепер їхнє”.
Почати життя спочатку. Шлях переселенця
Спершу пара поїхала на Хмельниччину, але вже за два місяці перебралася на Київщину.За словами Віктора, бути переселенцем і у 2014 році, і зараз – непросто. Орендодавці з підозрою ставилися до луганчан і донеччан. Могли відмовити, якщо бачили у паспорті прописку з Луганської області.
Чоловік, у якого в Луганську залишилися квартира в центрі міста і всі блага життя, змушений був працювати різноробом, щоб могти забезпечити життя для рідні. Згодом Віктор вирішив опанувати прибуткову сферу інформаційних технологій – IT, якою займався до початку 2023 року.
Війна 2.0. Шлях капелана
На початку лютого 2022-го сім’я "Гідеона" почала активно готуватися до війни.За декілька днів до повномасштабного вторгнення Віктор вивіз сім’ю за кордон, а сам 27 числа повернувся на Київщину і почав робити те саме, що і 8 років тому, коли війна вперше постукала в його дім – евакуйовувати людей. Загалом Віктору вдалося вивезти у безпечне місце понад дві сотні людей.
13 березня 2022 року волонтер потрапив під перший обстріл під Ірпенем. Тоді російські війська обстрілювали славнозвісний міст.
"Йде обстріл, я разом з військовими ховаюся в ямі. Поблизу йдуть п’ятеро чи шестеро цивільних, і я вибігаю з ями під свист куль і забираю цивільних до себе в автівку, щоб вивезти.
Серед тих людей була сім’я з вагітною жінкою, які очікували на народження сина. Вони йшли пішки з Ірпеня до Києва. Пара сказала, що назве дитину Віктором, на мою честь", – пригадує чоловік.
До початку російського вторгнення айтівець також був пастором в протестантській церкві, тож з великою війною Віктор на громадських засадах став військовим капеланом. Чоловік отримав спеціальне посвідчення і мав змогу їздити на лінії зіткнення для духовної служби.
Пастор їздив до бійців на позиції по всій лінії фронту. Основними завданнями для капелана є духовна, просвітницька та психологічна робота, це зокрема і прописано у документах.
"Я працював і з військовими, і цивільними. Проте після поїздки у Бахмут у 2023 році я припинив співпрацю з цивільними повністю. Це трапилося після діалогу з людиною, яка у Бахмуті очікувала "руский мір", – додає Віктор.
За словами чоловіка, найважче на війні – втрачати знайомих людей, але ще важче – слухати людей, які залишаються в зоні бойових дій і розуміти, що вони чекають, поки їх звільнять росіяни.
За спостереженнями "Гідеона", значна частина людей, яких він зустрічав на війні, вірять в Бога:
"Вони читають псалми, молитви. Коли ми виходили з позиції, я молився перед виходом і казав "Амінь". Жодного разу я не чув, щоб хто виступав проти молитви".
Капелан поділився історією християнського дива, коли військові з його підрозділу під час боїв на Сході під дуже сильним обстрілом разом почали читати Псалом 90, де зокрема є слова "Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться".
Поблизу хлопців прилетіла міна, впала в землю 15 метрів від них і не розірвалася.
За словами Віктора, найчастішими запитами від військових до нього як капелана є втома від війни особливо серед тих, хто служить понад рік – військові дуже очікують закону про демобілізацію.
"У мене немає ненависті до росіян". Шлях воїна
До початку 2024 року Віктор поєднував основну роботу айтівця та військове капеланство. Та наприкінці 2023-го остаточно вирішив стати військовослужбовцем."Мене морально дуже сильно підривали масовані обстріли України. Я розумів, що Росія воює з мирними людьми і я ніяк не можу на це повпливати", – пояснив своє рішення чоловік.
Для освоєння нової професії вже чинному військовому знадобився приблизно місяць. Віктор став оператором FPV-дронів:
"Я не розглядаю роботу FPV-оператора як ліквідацію або знищення росіян. Я розглядаю її як порятунок життя наших хлопців. Тому що, коли я дроном знешкодив танк або якийсь міномет, чи будь-яку техніку – це завжди врятоване життя наших хлопців, яких росіяни могли би вбити або поранити.
Я вважаю це богоугодною справою і я планую цим займатися, доки зможу".
Бути військовослужбовцем для Віктора – це віддавати борг перед Україною.
"У мене немає ненависті до росіян. Я б однаково воював з будь-якою нацією, яка вторглася в Україну. Якщо не сприймати їх за звичайних людей, то їх легше ліквідувати. Я до цього ставлюся як до роботи.
Це борг перед країною – захистити її", – говорить військовий.
Одним з критеріїв, що тримали "Гідеона" у цивільному житті, була високооплачувана робота айтівця, але для Віктора не існує економічного, культурного чи інших фронтів, окрім військового: "Є фронт і тил. І все".
За словами чоловіка, навіть з фінансової точки зору оператор безпілотників може бути значно кориснішим для держави:
"Я FPVішник, і нашому екіпажу вдалося уразити танк за 3 мільйони доларів. Пересічний айтівець за рік на третій групі оподаткування заплатить до 5 тисяч доларів податків.
Якщо цифрами порівнювати, то будь-який волонтер, не враховуючи великих благодійних фондів, не зможе стільки зібрати коштів для війська, скільки вправний FPVішник зможе заподіяти шкоду ворогу".
Зараз Віктор служить у гарячих точках фронту. Він вважає себе щасливим та у вільний час намагається розвиватися, зокрема читає книжки англійською мовою. А ще чоловік веде Telegram-канал, де розповідає про свій шлях від айтівця до воїна.
"Я дуже щасливий, я на своєму місці", – резюмує нашу розмову воїн "Гідеон".