Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні особи, які перебувають у полоні внаслідок агресії Російської Федерації проти України. Резолюція 2573 (2024)
Джерело: ПАРЄ
Автор(и): Парламентська асамблея
Походження: Обговорення в Асамблеї 2 жовтня 2024 року (29-те засідання) (див. Док. 16050, звіт Комітету з питань міграції, біженців та переміщених осіб, доповідач: пані Марія Мезенцева-Федоренко). Текст, прийнятий Асамблеєю 2 жовтня 2024 року (29-те засідання). Див. також Рекомендацію 2285 (2024).
1. Підкреслюючи свою незмінну підтримку України у забезпеченні рішучої перемоги над Російською Федерацією після повномасштабної військової агресії проти України, розгорнутої Російською Федерацією 24 лютого 2022 року, Парламентська Асамблея ще раз засуджує ситуацію, пов’язану з долею українських військовополонених, зокрема іноземних громадян, які воюють на боці України, а також цивільних осіб, утримуваних у російному полоні, і продовжуватиме докладати зусиль доти, доки не буде звільнено останнього полоненого, відповідно до 10-пунктного мирного плану президента Зеленського, спрямованого на перемогу та справедливий мир, пункт 4 якого стосується звільнення всіх полонених та депортованих.
2. Цифри говорять самі за себе. Асамблея обурена тим, що станом на 18 вересня 2024 року загалом 65 956 військовослужбовців та цивільних осіб було зареєстровано як зниклих безвісти або полонених, серед яких 50 916 осіб було зареєстровано як зниклих безвісти на підставі перевірених даних. Насправді кількість жертв є набагато вищою. Страждання та страх переживають не лише самі полонені, будь то військовослужбовці чи цивільні особи, а й їхні родичі. Хоча з 24 лютого 2022 року по 17 вересня 2024 року з російського полону було звільнено 3 672 особи, у тому числі 168 українських цивільних осіб, Асамблея з занепокоєнням відзначає, що серед звільнених третина до цього часу вважалася зниклою безвісти, оскільки Російська Федерація не надала своєчасно інформації про їхню долю, що суперечить її міжнародним зобов’язанням.
3. Цією резолюцією Асамблея прагне стати голосом військовополонених та цивільних полонених, утримуваних у Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, а також їхніх сімей, щоб їхні страждання залишалися пріоритетним питанням на міжнародному політичному порядку денному всіх держав-членів Ради Європи, а також держав-спостерігачів та держав, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї. Питання зниклих безвісти осіб є гуманітарною проблемою, що має наслідки для прав людини та міжнародного гуманітарного права. Асамблея наголошує, що сторони збройного конфлікту несуть головну відповідальність за запобігання насильницьким зникненням, з’ясування долі зниклих безвісти осіб та забезпечення своєчасного й ефективного розслідування. Тому Асамблея закликає до належного поводження з цими особами відповідно до міжнародного гуманітарного права та стандартів у сфері прав людини, їхнього негайного звільнення та соціально-медичної реабілітації, а також до притягнення до відповідальності Російської Федерації та винних у скоєнні воєнних злочинів проти цих осіб.
4. З моменту початку повномасштабної військової агресії з боку Російської Федерації український народ зазнав незмірних трагедій. Один із прикладів має особливе значення для цієї резолюції, а саме масове вбивство та каліцтво українських полонених у колишній виправній колонії № 120 в Оленівці Донецької області 28 та 29 липня 2022 року. На сьогоднішній день це звірство залишається безкарним, а поранені солдати все ще перебувають у полоні. Жодного незалежного розслідування не було проведено з часу розформування місії ООН з встановлення фактів 5 січня 2023 року через відсутність необхідних умов для розгортання місії на місці подій. Проте Асамблея вітає оприлюднення 29 липня 2024 року Генеральною прокуратурою України результатів кримінального розслідування щодо вбивства військовополонених в Оленівці. Згідно з цим розслідуванням, на сьогоднішній день ідентифіковано 49 загиблих військовослужбовців із 193, які перебували в казармах на момент нападу. Щонайменше 41 особа загинула на місці, ще 9 померли від отриманих поранень через відсутність медичної допомоги, а майже 150 осіб отримали поранення. Проти начальника виправної колонії «Волноваха» та його першого заступника висунуто звинувачення у навмисному ненаданні своєчасної медичної допомоги, що суперечить законам та звичаям війни. Хоча Російська Федерація намагалася знищити та приховати сліди злочину, Верховний комісар ООН з прав людини спростував її твердження про те, що колонія в Оленівці була обстріляна українськими військовими, та закликав Російську Федерацію провести розслідування та притягнути до відповідальності винних у загибелі та пораненнях цих військовополонених. Наразі на цей заклик не було надано жодної відповіді, але тут та в інших місцях Асамблея постійно наголошує, що справедливість має і буде переважати.
5. Асамблея з великим занепокоєнням відзначає, що в надто багатьох випадках військовополонені та цивільні полонені, які перебувають у руках Російської Федерації, фактично є зниклими безвісти особами, оскільки їхні родичі не мають можливості отримати інформацію про їхню долю чи місцеперебування, за винятком тих випадків, коли про таких осіб було повідомлено Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) або коли щодо них ведеться кримінальне провадження в Російській Федерації чи на тимчасово окупованих територіях України. У цьому контексті вона наголошує на нагальній необхідності надати МКЧХ можливість виконувати функції, передбачені її мандатом, зокрема здійснювати регулярні візити до військовополонених або цивільних осіб (затриманих у рамках кримінального провадження чи з міркувань безпеки), відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права.
6. Міжнародна спільнота не приділила достатньої уваги темі українських військовополонених та цивільних полонених, незважаючи на масові порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини. Асамблея наголошує, що міжнародне гуманітарне право забороняє захоплення та утримання цивільних осіб у якості заручників, що, насправді, практикується Російською Федерацією щодо українських цивільних осіб. Асамблея бажає привернути більшу увагу до цієї теми, закликаючи держави-члени Ради Європи, а також держави-спостерігачі та держави, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї, докласти всіх зусиль для забезпечення звільнення всіх українських військовополонених та цивільних осіб з російського полону та притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні будь-яких злочинів та порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини щодо цих осіб. Асамблея готова сприяти забезпеченню верховенства справедливості.
7. Нагадуючи, що численні порушення прав людини щодо військовополонених та цивільних осіб, які перебувають у російському полоні, раніше вже відзначалися Асамблеєю, зокрема у Резолюції 2562 (2024) «Терміновий заклик до Європи та її партнерів: розробка негайних та довгострокових політичних рішень на підтримку переміщених осіб з України», роботу, що проводиться з квітня 2022 року щодо правових та правозахисних аспектів агресії Російської Федерації проти України, а також поточну роботу щодо необхідності активізації зусиль з метою звільнення українських журналістів, утримуваних у полоні Російською Федерацією (Док. 16020), пропозицію щодо резолюції під назвою «Захист цивільного населення: термінові заходи для порятунку цивільних осіб, які перебувають у російському полоні» (Док. 16029) та пропозицію щодо резолюції під назвою «Підтримка політичних переговорів з метою забезпечення обміну та звільнення військовополонених» (Док. 16021), Асамблея закликає надати нового імпульсу для посилення тиску на Російську Федерацію з метою забезпечення звільнення цих військовополонених та цивільних полонених.
8. Вітаючи повернення з полону понад 3 520 військовослужбовців Збройних сил України, Асамблея з великим занепокоєнням відзначає, що Департамент з питань боротьби зі злочинами, вчиненими під час збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України виявив 49 постійних місць утримання українських військовополонених на території Російської Федерації та 16 місць на тимчасово окупованих територіях України, а також 6 місць утримання українських цивільних осіб, і що понад 6 000 військовослужбовців досі перебувають у полоні.
9. Асамблея вражена висновками міжнародних механізмів, які надають докази систематичного застосування тортур щодо українських військовополонених та цивільних полонених. Окрім недостатнього та неякісного харчування та відмови у наданні належної медичної допомоги, повідомлення про жорстоке поводження включають систематичні побиття, застосування електрошоку та зґвалтування. Також повідомлялося про антисанітарні умови утримання, переповненість, приниження, надмірно суворий режим та словесні образи.
10. Асамблея бере до відома висновок Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Україні при Організації Об’єднаних Націй про те, що акти катування вчиняються російськими збройними силами на тимчасово окупованих територіях України, а також членами спеціальних підрозділів та штатним персоналом Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації на території Російської Федерації. Ці звинувачення у катуваннях, жорстокому поводженні та насильницьких зникненнях також були висвітлені Спеціальним доповідачем ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Крім того, допити проводять співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Асамблея обурена тим, що, здається, немає жодних слідів членства Російської Федерації в Раді Європи протягом понад двох десятиліть, протягом яких стандарти та цінності Організації мали б використовуватися та широко поширюватися як стабільна та міцна основа, що гарантує, що влада та її персонал на всіх рівнях, включаючи пенітенціарні служби, виконують свої обов’язки в кожному випадку з повним дотриманням прав людини та людської гідності. Асамблея закликає російські органи влади та їхній персонал дотримуватися міжнародних стандартів прав людини та людської гідності у поводженні з військовополоненими та цивільними особами, які перебувають у російському полоні. Асамблея наголошує на необхідності притягнення до відповідальності всіх винних, зокрема командирів та інших керівників, а також тих, хто наказує, підбурює або спонукає до вчинення міжнародних злочинів та інших порушень міжнародного права у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права.
11. Немає сумнівів, що поводження з українськими військовополоненими та цивільними особами є тортурами, забороненими Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП), як це визначено в Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання, а також встановлено прецедентним правом Європейського суду з прав людини та Європейською конвенцією про запобігання катуванням та нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню (ЄКПЗКП), обома документами, учасником яких Російська Федерація залишається досі. Ці практики також можуть становити військові злочини у вигляді катувань та нелюдського поводження, а також умисне заподіяння великих страждань або серйозних ушкоджень тілу чи здоров’ю відповідно до Женевських конвенцій.
12. Асамблея з занепокоєнням відзначає, що ані Україна, ані Організація Об’єднаних Націй, ані будь-яка інша міжнародна організація, така як МКЧХ, не мають повної та точної інформації про те, скільки громадян України загинуло в російському полоні. Російська влада не лише часто відмовляє у доступі до військовополонених та цивільних полонених, що суперечить міжнародному гуманітарному праву, але й досі не підтвердила особу та місцеперебування військовополонених та цивільних осіб, затриманих або ув’язнених у зв’язку з триваючим збройним конфліктом. Як наслідок, цих зниклих безвісти осіб не можна не вважати «зниклими безвісти».
13. Крім того, Асамблея обурена тим, що в Російській Федерації було порушено низку кримінальних проваджень проти військовополонених та цивільних осіб, яких часто об’єднують в одну групу. Звинувачення, висунуті проти них, є різноманітними – вбивство, членство в терористичній організації, загроза національній безпеці тощо – і іноді є кумулятивними. Наприклад, одній особі було висунуто звинувачення за 21 статтею Кримінального кодексу Російської Федерації. Асамблея нагадує, що відповідно до міжнародного гуманітарного права комбатантів не можна притягати до кримінальної відповідальності лише за належність до збройних сил та участь у бойових діях, а кримінальне переслідування військовополонених має відбуватися відповідно до відповідних положень Женевської конвенції III про поводження з військовополоненими та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів («Протокол I»), а також МПГПП. Отже, закликаючи до зняття таких звинувачень, Асамблея також наголошує на нагальній необхідності забезпечити повний доступ до судових залів для адвокатів та міжнародних спостерігачів, гарантуючи процесуальні та судові гарантії, а також право на справедливий і відкритий судовий розгляд. Українські цивільні особи, затримані з метою кримінального переслідування або ув’язнені у зв’язку з триваючою агресивною війною Російської Федерації проти України, повинні користуватися відповідними правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції про захист цивільних осіб під час війни та Протоколу I, а також МПГПП.
14. Крім того, Асамблея підкреслює, що міжнародне гуманітарне право та міжнародне право у сфері прав людини містять норми та стандарти, що застосовуються у ситуаціях, коли особи зникли безвісти, зокрема щодо з’ясування їхньої долі та місцезнаходження, а також вимагають від держав дотримання певних зобов’язань, пов’язаних із правами родичів зниклих безвісти осіб та померлих, а саме зобов’язання забезпечити право на життя та право на людську гідність; заборонити катування, жорстоке, нелюдське або принижуюче гідність поводження чи покарання та насильницькі зникнення; а також забезпечити право на приватне та сімейне життя та право на ефективний засіб правового захисту.
15. Право на свободу та безпеку відповідно до статті 9 МПГПП передбачає зобов’язання надати інформацію про місцеперебування всіх осіб, коли існує обґрунтована претензія, що їх було взято під варту і з того часу їх не бачили. Як наслідок, незважаючи на те, що Російська Федерація не є учасницею Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, Асамблея закликає її надати МКЧХ та відповідним механізмам Організації Об’єднаних Націй, включаючи спеціальні процедури, доступ до місць утримання українських військовополонених та цивільних осіб відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини, а також керуватися принципами, викладеними у цій конвенції. Асамблея підкреслює, що насильницьке зникнення осіб порушує не лише численні права, захищені МПГПП, учасницею якої є Російська Федерація, а й широке коло звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права. Ця практика також може становити злочин проти людяності, якщо вона вчиняється в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення.
16. Асамблея з великим занепокоєнням дізналася про випадки примусової праці на тимчасово окупованих територіях України, хоча лише декілька безпосередніх свідків, які могли б надати свідчення, залишаються живими, оскільки багато хто загинув внаслідок примусового залучення до операцій з розмінування. Нагадуючи про свою нещодавню Резолюцію 2564 (2024) «Постконфліктний період: знешкодження тикаючих бомб для безпечного повернення переміщених осіб», Асамблея рішуче засуджує використання примусової праці військовополонених або цивільних полонених, зокрема в небезпечних зонах, де вони надто часто стають жертвами наземних мін та вибухів боєприпасів.
17. З огляду на загальну ситуацію явного нехтування основними правами, передбаченими міжнародним гуманітарним правом, щодо українських військовополонених та цивільних осіб, утримуваних у полоні в Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, Асамблея наголошує на необхідності посилення існуючих міжнародних механізмів як для ретельного контролю, так і для звітування про різні прояви порушень такого права з боку Російської Федерації. Асамблея закликає Російську Федерацію повністю дотримуватися правил і звичаїв війни, до яких вона зобов’язалася згідно з міжнародним гуманітарним правом, порушення яких є злочинами, за які винні будуть притягнуті до відповідальності.
18. Асамблея рішуче засуджує те, що Російська Федерація не надає повного доступу до українських військовополонених та цивільних осіб, що суперечить вимогам Женевських конвенцій III та IV і Протоколу I. Щодо військовополонених, Асамблея вважає надзвичайно важливим, щоб МКЧХ отримав негайний та безперешкодний доступ до всіх місць утримання, відповідно до умов та повноважень його мандату. Вона закликає Російську Федерацію повністю поважати це право МКЧХ на доступ та просить міжнародну спільноту підтримати й заохотити виконання цього мандата.
19. Нагадуючи про саму суть місії МКЧХ, яка полягає у забезпеченні дотримання міжнародного гуманітарного права та інших фундаментальних норм, та підкреслюючи неодноразові порушення Російською Федерацією міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини, Асамблея закликає МКЧХ розглянути можливість зробити виняток із свого підходу до конфіденційності шляхом публічного надання інформації про проблеми, з якими вона стикається у забезпеченні повного доступу до українських військовополонених, якщо це не суперечить інтересам самих військовополонених.
20. Асамблея визнає обсяг мандата МКЧХ та можливі обмеження, які це може накладати. У цьому контексті Асамблея вітає діалог, який вона розпочала з МКЧХ щодо теми вимушено переміщених українців (зокрема дітей), військовополонених та цивільних полонених, і сподівається на подальший розвиток такого діалогу з метою підтримки та співпраці з МКЧХ у виконанні його мандата та забезпеченні безпечного повернення цих людей до України.
21. Асамблея вважає, що оприлюднення деталізованих даних у звітах МКЧХ забезпечило б прозорішу інформацію щодо місць утримання військовополонених, оскільки наразі неможливо розрізнити різні види візитів у цих звітах та дізнатися, чи стосуються ці візити російських чи українських військовополонених. Таким чином, хоча очевидно, що МКЧХ було надано доступ до українських місць утримання російських військовополонених, менш очевидно визначити, в якій мірі доступ було надано в Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, де утримуються військовополонені.
22. Асамблея відзначає роль, яку відіграє втручання третіх сторін у обмін військовополоненими (включно з ув’язненими українськими цивільними особами в деяких випадках). Вітаючи всі такі обміни, Асамблея закликає до створення більш постійного механізму обміну або звільнення українських військовополонених та цивільних полонених у Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України за активної участі МКЧХ та інших відповідних зацікавлених сторін, що могло б позитивно вплинути на результат. У цьому контексті Асамблея підтримує ідею обміну за принципом «всіх на всіх», тобто всеосяжного обміну, в рамках якого обидві сторони обміняються всіма полоненими особами, не залишаючи нікого поза увагою. Дійсно, такий підхід міг би стати засобом зміцнення взаємної довіри в цьому питанні, оскільки він дозволив би вирішити гуманітарні проблеми та приніс би полегшення сім’ям, які постраждали від конфлікту.
23. Нагадуючи про Резолюцію 2482 (2023) «Правові та правозахисні аспекти агресії Російської Федерації проти України», Асамблея вітає той факт, що низка країн уже застосувала універсальну юрисдикцію у справах, пов’язаних з агресивною війною проти України, незалежно від місця вчинення передбачуваного злочину та незалежно від громадянства обвинуваченого, країни його проживання чи будь-якого іншого зв’язку з органом, що здійснює переслідування. Вона закликає держави-члени Ради Європи та інші держави застосовувати принцип універсальної юрисдикції відповідно до їхнього національного законодавства для розслідування та притягнення до відповідальності винних у ймовірних злочинах, пов’язаних із позбавленням волі, поводженням та переслідуванням українських військовополонених та цивільних полонених. Асамблея також закликає до посилення підтримки та участі в діяльності спільної слідчої групи з розслідування ймовірних основних міжнародних злочинів, скоєних в Україні, що базується в Євроюсті, та у розслідуванні, яке проводить Прокуратура Міжнародного кримінального суду.
24. Асамблея переконана, що Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) могла б відігравати ефективну роль у розшуку військових злочинців, які вчинили злочини проти України та українців. Вона закликає інші міжнародні організації та всі держави сприяти розшуку та притягненню до відповідальності військових злочинців, використовуючи не лише кримінальне право, а й адміністративні заходи, такі як висилка з третіх країн.
25. Організація Об’єднаних Націй та Московський механізм Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) встановили, що застосування тортур російськими властями в Російській Федерації та на тимчасово окупованих територіях України було широко поширеним і систематичним, зокрема щодо жахливого поводження з українськими військовополоненими та цивільними особами, утримуваними в місцях позбавлення волі в Російській Федерації. У міру звільнення та повернення військовополонених і цивільних полонених надзвичайно важливо забезпечити доступ до відповідних програм реабілітації у співпраці з владою та організаціями громадянського суспільства, які вже працюють у цій сфері, а також із достатніми фінансовими та експертними ресурсами для надання необхідної довгострокової комплексної підтримки. Асамблея вважає, що необхідна спеціальна програма з виділенням достатнього фінансування, яка зможе задовольнити складні медичні, психологічні та соціальні потреби звільнених осіб у реабілітації. Рада Європи та її держави-члени могли б відіграти важливу роль у наданні як експертних знань, так і фінансової підтримки такій ініціативі, на яку також могли б бути спрямовані заморожені активи Російської Федерації.
26. Асамблея вітає створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України («Реєстр»). Це значне міжнародне зусилля та перший крок до створення механізму, який забезпечить справедливість та компенсацію для України та її народу і має на меті створити фактичну та доказову базу для репарацій за порушення Російською Федерацією міжнародного права. Визнаючи, що військові злочини часто залишаються безкарними без належної документації, Асамблея вважає, що кожна заява, подана до Реєстру, продемонструє людські втрати війни та стане кроком до особистої справедливості, визнання та усвідомлення завданої шкоди, навіть до вжиття будь-яких заходів щодо відшкодування. Асамблея настійно закликає подавати заяви, щоб Реєстр слугував архівом для майбутніх поколінь, забезпечуючи збереження в історії досвіду військовополонених та їхніх сімей. Крім того, вона твердо переконана, що подання заяв до Реєстру є необхідним для забезпечення справедливості, компенсації та відповідальності. Також Асамблея вважає Реєстр важливим інструментом, що надає жертвам та їхнім сім’ям можливість висловити свою думку щодо формування післявоєнного правового та гуманітарного ландшафту, притягнення агресорів до відповідальності та отримання належних репарацій. Отже, Асамблея закликає всі держави-члени Ради Європи, а також держави-спостерігачі та держави, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї, які ще цього не зробили, приєднатися до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, заподіяних агресією Російської Федерації проти України.
27. Висловлюючи жаль з приводу того, що 30 українських цивільних журналістів та працівників ЗМІ залишаються незаконно утримуваними Російською Федерацією в жахливих умовах, Асамблея вітає звільнення кримських татар разом із військовополоненими та цивільними особами з російського полону 28 червня 2024 року. Асамблея нагадує, що, хоча незаконні затримання з боку Росії почалися ще у 2014 році, багато з викрадених були захоплені з початку повномасштабної війни у 2022 році. Асамблея підкреслює, що ситуація у тимчасово окупованому Криму залишається особливо складною, і закликає своїх членів залучати свої уряди, громадянське суспільство та медіа-мережі до підвищення обізнаності про тяжке становище українських журналістів. Асамблея також закликає до постійного міжнародного тиску на Російську Федерацію з метою звільнення затриманих журналістів та забезпечення негайного доступу незалежних міжнародних органів для перевірки умов, в яких утримуються ці журналісти. І тут міжнародна спільнота повинна наполягати на прозорості та підзвітності з метою захисту людської гідності та прав тих, кого незаконно ув’язнено.
28. Асамблея висловлює вдячність за роботу, виконану українськими органами влади, зокрема Адміністрацією Президента, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ, зокрема Управлінням з питань зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріатом Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин), Державної прикордонної служби України та Уповноваженого з прав людини України, які співпрацюють та докладають усіх зусиль для забезпечення звільнення військовополонених та цивільних осіб, що перебувають у російському полоні, а також для з’ясування долі зниклих безвісти осіб.
29. Визнаючи роль, яку відіграють організації громадянського суспільства у підтримці сімей військовополонених та цивільних полонених, Асамблея рекомендує посилити співпрацю з ними. Така співпраця передбачатиме надання їм фінансової підтримки, обмін передовим досвідом та сприяння адвокаційним зусиллям, спрямованим на утримання міжнародної уваги до цього питання.
30. Висловлюючи вдячність Генеральній прокуратурі України за порушені нею кримінальні провадження щодо позбавлення волі 14 938 цивільних осіб, Асамблея сподівається на завершення цих проваджень відповідно до вимог Європейської конвенції з прав людини (ETS № 5) та українського законодавства.
31. Визнаючи, що не всі звільнені цивільні особи повернулися до України, Асамблея закликає держави-члени Ради Європи підтримати переселення до третіх країн тих, хто цього бажає.
32. Усвідомлюючи, що це питання не буде вирішено в короткий термін і що необхідно посилити скоординовані зусилля, Асамблея продовжуватиме займатися темою українських військовополонених та цивільних осіб, утримуваних у полоні Російською Федерацією, доти, доки не буде звільнено останню особу.
Автор(и): Парламентська асамблея
Походження: Обговорення в Асамблеї 2 жовтня 2024 року (29-те засідання) (див. Док. 16050, звіт Комітету з питань міграції, біженців та переміщених осіб, доповідач: пані Марія Мезенцева-Федоренко). Текст, прийнятий Асамблеєю 2 жовтня 2024 року (29-те засідання). Див. також Рекомендацію 2285 (2024).
1. Підкреслюючи свою незмінну підтримку України у забезпеченні рішучої перемоги над Російською Федерацією після повномасштабної військової агресії проти України, розгорнутої Російською Федерацією 24 лютого 2022 року, Парламентська Асамблея ще раз засуджує ситуацію, пов’язану з долею українських військовополонених, зокрема іноземних громадян, які воюють на боці України, а також цивільних осіб, утримуваних у російному полоні, і продовжуватиме докладати зусиль доти, доки не буде звільнено останнього полоненого, відповідно до 10-пунктного мирного плану президента Зеленського, спрямованого на перемогу та справедливий мир, пункт 4 якого стосується звільнення всіх полонених та депортованих.
2. Цифри говорять самі за себе. Асамблея обурена тим, що станом на 18 вересня 2024 року загалом 65 956 військовослужбовців та цивільних осіб було зареєстровано як зниклих безвісти або полонених, серед яких 50 916 осіб було зареєстровано як зниклих безвісти на підставі перевірених даних. Насправді кількість жертв є набагато вищою. Страждання та страх переживають не лише самі полонені, будь то військовослужбовці чи цивільні особи, а й їхні родичі. Хоча з 24 лютого 2022 року по 17 вересня 2024 року з російського полону було звільнено 3 672 особи, у тому числі 168 українських цивільних осіб, Асамблея з занепокоєнням відзначає, що серед звільнених третина до цього часу вважалася зниклою безвісти, оскільки Російська Федерація не надала своєчасно інформації про їхню долю, що суперечить її міжнародним зобов’язанням.
3. Цією резолюцією Асамблея прагне стати голосом військовополонених та цивільних полонених, утримуваних у Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, а також їхніх сімей, щоб їхні страждання залишалися пріоритетним питанням на міжнародному політичному порядку денному всіх держав-членів Ради Європи, а також держав-спостерігачів та держав, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї. Питання зниклих безвісти осіб є гуманітарною проблемою, що має наслідки для прав людини та міжнародного гуманітарного права. Асамблея наголошує, що сторони збройного конфлікту несуть головну відповідальність за запобігання насильницьким зникненням, з’ясування долі зниклих безвісти осіб та забезпечення своєчасного й ефективного розслідування. Тому Асамблея закликає до належного поводження з цими особами відповідно до міжнародного гуманітарного права та стандартів у сфері прав людини, їхнього негайного звільнення та соціально-медичної реабілітації, а також до притягнення до відповідальності Російської Федерації та винних у скоєнні воєнних злочинів проти цих осіб.
4. З моменту початку повномасштабної військової агресії з боку Російської Федерації український народ зазнав незмірних трагедій. Один із прикладів має особливе значення для цієї резолюції, а саме масове вбивство та каліцтво українських полонених у колишній виправній колонії № 120 в Оленівці Донецької області 28 та 29 липня 2022 року. На сьогоднішній день це звірство залишається безкарним, а поранені солдати все ще перебувають у полоні. Жодного незалежного розслідування не було проведено з часу розформування місії ООН з встановлення фактів 5 січня 2023 року через відсутність необхідних умов для розгортання місії на місці подій. Проте Асамблея вітає оприлюднення 29 липня 2024 року Генеральною прокуратурою України результатів кримінального розслідування щодо вбивства військовополонених в Оленівці. Згідно з цим розслідуванням, на сьогоднішній день ідентифіковано 49 загиблих військовослужбовців із 193, які перебували в казармах на момент нападу. Щонайменше 41 особа загинула на місці, ще 9 померли від отриманих поранень через відсутність медичної допомоги, а майже 150 осіб отримали поранення. Проти начальника виправної колонії «Волноваха» та його першого заступника висунуто звинувачення у навмисному ненаданні своєчасної медичної допомоги, що суперечить законам та звичаям війни. Хоча Російська Федерація намагалася знищити та приховати сліди злочину, Верховний комісар ООН з прав людини спростував її твердження про те, що колонія в Оленівці була обстріляна українськими військовими, та закликав Російську Федерацію провести розслідування та притягнути до відповідальності винних у загибелі та пораненнях цих військовополонених. Наразі на цей заклик не було надано жодної відповіді, але тут та в інших місцях Асамблея постійно наголошує, що справедливість має і буде переважати.
5. Асамблея з великим занепокоєнням відзначає, що в надто багатьох випадках військовополонені та цивільні полонені, які перебувають у руках Російської Федерації, фактично є зниклими безвісти особами, оскільки їхні родичі не мають можливості отримати інформацію про їхню долю чи місцеперебування, за винятком тих випадків, коли про таких осіб було повідомлено Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) або коли щодо них ведеться кримінальне провадження в Російській Федерації чи на тимчасово окупованих територіях України. У цьому контексті вона наголошує на нагальній необхідності надати МКЧХ можливість виконувати функції, передбачені її мандатом, зокрема здійснювати регулярні візити до військовополонених або цивільних осіб (затриманих у рамках кримінального провадження чи з міркувань безпеки), відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права.
6. Міжнародна спільнота не приділила достатньої уваги темі українських військовополонених та цивільних полонених, незважаючи на масові порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини. Асамблея наголошує, що міжнародне гуманітарне право забороняє захоплення та утримання цивільних осіб у якості заручників, що, насправді, практикується Російською Федерацією щодо українських цивільних осіб. Асамблея бажає привернути більшу увагу до цієї теми, закликаючи держави-члени Ради Європи, а також держави-спостерігачі та держави, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї, докласти всіх зусиль для забезпечення звільнення всіх українських військовополонених та цивільних осіб з російського полону та притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні будь-яких злочинів та порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини щодо цих осіб. Асамблея готова сприяти забезпеченню верховенства справедливості.
7. Нагадуючи, що численні порушення прав людини щодо військовополонених та цивільних осіб, які перебувають у російському полоні, раніше вже відзначалися Асамблеєю, зокрема у Резолюції 2562 (2024) «Терміновий заклик до Європи та її партнерів: розробка негайних та довгострокових політичних рішень на підтримку переміщених осіб з України», роботу, що проводиться з квітня 2022 року щодо правових та правозахисних аспектів агресії Російської Федерації проти України, а також поточну роботу щодо необхідності активізації зусиль з метою звільнення українських журналістів, утримуваних у полоні Російською Федерацією (Док. 16020), пропозицію щодо резолюції під назвою «Захист цивільного населення: термінові заходи для порятунку цивільних осіб, які перебувають у російському полоні» (Док. 16029) та пропозицію щодо резолюції під назвою «Підтримка політичних переговорів з метою забезпечення обміну та звільнення військовополонених» (Док. 16021), Асамблея закликає надати нового імпульсу для посилення тиску на Російську Федерацію з метою забезпечення звільнення цих військовополонених та цивільних полонених.
8. Вітаючи повернення з полону понад 3 520 військовослужбовців Збройних сил України, Асамблея з великим занепокоєнням відзначає, що Департамент з питань боротьби зі злочинами, вчиненими під час збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України виявив 49 постійних місць утримання українських військовополонених на території Російської Федерації та 16 місць на тимчасово окупованих територіях України, а також 6 місць утримання українських цивільних осіб, і що понад 6 000 військовослужбовців досі перебувають у полоні.
9. Асамблея вражена висновками міжнародних механізмів, які надають докази систематичного застосування тортур щодо українських військовополонених та цивільних полонених. Окрім недостатнього та неякісного харчування та відмови у наданні належної медичної допомоги, повідомлення про жорстоке поводження включають систематичні побиття, застосування електрошоку та зґвалтування. Також повідомлялося про антисанітарні умови утримання, переповненість, приниження, надмірно суворий режим та словесні образи.
10. Асамблея бере до відома висновок Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Україні при Організації Об’єднаних Націй про те, що акти катування вчиняються російськими збройними силами на тимчасово окупованих територіях України, а також членами спеціальних підрозділів та штатним персоналом Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації на території Російської Федерації. Ці звинувачення у катуваннях, жорстокому поводженні та насильницьких зникненнях також були висвітлені Спеціальним доповідачем ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Крім того, допити проводять співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Асамблея обурена тим, що, здається, немає жодних слідів членства Російської Федерації в Раді Європи протягом понад двох десятиліть, протягом яких стандарти та цінності Організації мали б використовуватися та широко поширюватися як стабільна та міцна основа, що гарантує, що влада та її персонал на всіх рівнях, включаючи пенітенціарні служби, виконують свої обов’язки в кожному випадку з повним дотриманням прав людини та людської гідності. Асамблея закликає російські органи влади та їхній персонал дотримуватися міжнародних стандартів прав людини та людської гідності у поводженні з військовополоненими та цивільними особами, які перебувають у російському полоні. Асамблея наголошує на необхідності притягнення до відповідальності всіх винних, зокрема командирів та інших керівників, а також тих, хто наказує, підбурює або спонукає до вчинення міжнародних злочинів та інших порушень міжнародного права у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права.
11. Немає сумнівів, що поводження з українськими військовополоненими та цивільними особами є тортурами, забороненими Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП), як це визначено в Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання, а також встановлено прецедентним правом Європейського суду з прав людини та Європейською конвенцією про запобігання катуванням та нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню (ЄКПЗКП), обома документами, учасником яких Російська Федерація залишається досі. Ці практики також можуть становити військові злочини у вигляді катувань та нелюдського поводження, а також умисне заподіяння великих страждань або серйозних ушкоджень тілу чи здоров’ю відповідно до Женевських конвенцій.
12. Асамблея з занепокоєнням відзначає, що ані Україна, ані Організація Об’єднаних Націй, ані будь-яка інша міжнародна організація, така як МКЧХ, не мають повної та точної інформації про те, скільки громадян України загинуло в російському полоні. Російська влада не лише часто відмовляє у доступі до військовополонених та цивільних полонених, що суперечить міжнародному гуманітарному праву, але й досі не підтвердила особу та місцеперебування військовополонених та цивільних осіб, затриманих або ув’язнених у зв’язку з триваючим збройним конфліктом. Як наслідок, цих зниклих безвісти осіб не можна не вважати «зниклими безвісти».
13. Крім того, Асамблея обурена тим, що в Російській Федерації було порушено низку кримінальних проваджень проти військовополонених та цивільних осіб, яких часто об’єднують в одну групу. Звинувачення, висунуті проти них, є різноманітними – вбивство, членство в терористичній організації, загроза національній безпеці тощо – і іноді є кумулятивними. Наприклад, одній особі було висунуто звинувачення за 21 статтею Кримінального кодексу Російської Федерації. Асамблея нагадує, що відповідно до міжнародного гуманітарного права комбатантів не можна притягати до кримінальної відповідальності лише за належність до збройних сил та участь у бойових діях, а кримінальне переслідування військовополонених має відбуватися відповідно до відповідних положень Женевської конвенції III про поводження з військовополоненими та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів («Протокол I»), а також МПГПП. Отже, закликаючи до зняття таких звинувачень, Асамблея також наголошує на нагальній необхідності забезпечити повний доступ до судових залів для адвокатів та міжнародних спостерігачів, гарантуючи процесуальні та судові гарантії, а також право на справедливий і відкритий судовий розгляд. Українські цивільні особи, затримані з метою кримінального переслідування або ув’язнені у зв’язку з триваючою агресивною війною Російської Федерації проти України, повинні користуватися відповідними правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції про захист цивільних осіб під час війни та Протоколу I, а також МПГПП.
14. Крім того, Асамблея підкреслює, що міжнародне гуманітарне право та міжнародне право у сфері прав людини містять норми та стандарти, що застосовуються у ситуаціях, коли особи зникли безвісти, зокрема щодо з’ясування їхньої долі та місцезнаходження, а також вимагають від держав дотримання певних зобов’язань, пов’язаних із правами родичів зниклих безвісти осіб та померлих, а саме зобов’язання забезпечити право на життя та право на людську гідність; заборонити катування, жорстоке, нелюдське або принижуюче гідність поводження чи покарання та насильницькі зникнення; а також забезпечити право на приватне та сімейне життя та право на ефективний засіб правового захисту.
15. Право на свободу та безпеку відповідно до статті 9 МПГПП передбачає зобов’язання надати інформацію про місцеперебування всіх осіб, коли існує обґрунтована претензія, що їх було взято під варту і з того часу їх не бачили. Як наслідок, незважаючи на те, що Російська Федерація не є учасницею Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, Асамблея закликає її надати МКЧХ та відповідним механізмам Організації Об’єднаних Націй, включаючи спеціальні процедури, доступ до місць утримання українських військовополонених та цивільних осіб відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини, а також керуватися принципами, викладеними у цій конвенції. Асамблея підкреслює, що насильницьке зникнення осіб порушує не лише численні права, захищені МПГПП, учасницею якої є Російська Федерація, а й широке коло звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права. Ця практика також може становити злочин проти людяності, якщо вона вчиняється в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення.
16. Асамблея з великим занепокоєнням дізналася про випадки примусової праці на тимчасово окупованих територіях України, хоча лише декілька безпосередніх свідків, які могли б надати свідчення, залишаються живими, оскільки багато хто загинув внаслідок примусового залучення до операцій з розмінування. Нагадуючи про свою нещодавню Резолюцію 2564 (2024) «Постконфліктний період: знешкодження тикаючих бомб для безпечного повернення переміщених осіб», Асамблея рішуче засуджує використання примусової праці військовополонених або цивільних полонених, зокрема в небезпечних зонах, де вони надто часто стають жертвами наземних мін та вибухів боєприпасів.
17. З огляду на загальну ситуацію явного нехтування основними правами, передбаченими міжнародним гуманітарним правом, щодо українських військовополонених та цивільних осіб, утримуваних у полоні в Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, Асамблея наголошує на необхідності посилення існуючих міжнародних механізмів як для ретельного контролю, так і для звітування про різні прояви порушень такого права з боку Російської Федерації. Асамблея закликає Російську Федерацію повністю дотримуватися правил і звичаїв війни, до яких вона зобов’язалася згідно з міжнародним гуманітарним правом, порушення яких є злочинами, за які винні будуть притягнуті до відповідальності.
18. Асамблея рішуче засуджує те, що Російська Федерація не надає повного доступу до українських військовополонених та цивільних осіб, що суперечить вимогам Женевських конвенцій III та IV і Протоколу I. Щодо військовополонених, Асамблея вважає надзвичайно важливим, щоб МКЧХ отримав негайний та безперешкодний доступ до всіх місць утримання, відповідно до умов та повноважень його мандату. Вона закликає Російську Федерацію повністю поважати це право МКЧХ на доступ та просить міжнародну спільноту підтримати й заохотити виконання цього мандата.
19. Нагадуючи про саму суть місії МКЧХ, яка полягає у забезпеченні дотримання міжнародного гуманітарного права та інших фундаментальних норм, та підкреслюючи неодноразові порушення Російською Федерацією міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини, Асамблея закликає МКЧХ розглянути можливість зробити виняток із свого підходу до конфіденційності шляхом публічного надання інформації про проблеми, з якими вона стикається у забезпеченні повного доступу до українських військовополонених, якщо це не суперечить інтересам самих військовополонених.
20. Асамблея визнає обсяг мандата МКЧХ та можливі обмеження, які це може накладати. У цьому контексті Асамблея вітає діалог, який вона розпочала з МКЧХ щодо теми вимушено переміщених українців (зокрема дітей), військовополонених та цивільних полонених, і сподівається на подальший розвиток такого діалогу з метою підтримки та співпраці з МКЧХ у виконанні його мандата та забезпеченні безпечного повернення цих людей до України.
21. Асамблея вважає, що оприлюднення деталізованих даних у звітах МКЧХ забезпечило б прозорішу інформацію щодо місць утримання військовополонених, оскільки наразі неможливо розрізнити різні види візитів у цих звітах та дізнатися, чи стосуються ці візити російських чи українських військовополонених. Таким чином, хоча очевидно, що МКЧХ було надано доступ до українських місць утримання російських військовополонених, менш очевидно визначити, в якій мірі доступ було надано в Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, де утримуються військовополонені.
22. Асамблея відзначає роль, яку відіграє втручання третіх сторін у обмін військовополоненими (включно з ув’язненими українськими цивільними особами в деяких випадках). Вітаючи всі такі обміни, Асамблея закликає до створення більш постійного механізму обміну або звільнення українських військовополонених та цивільних полонених у Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України за активної участі МКЧХ та інших відповідних зацікавлених сторін, що могло б позитивно вплинути на результат. У цьому контексті Асамблея підтримує ідею обміну за принципом «всіх на всіх», тобто всеосяжного обміну, в рамках якого обидві сторони обміняються всіма полоненими особами, не залишаючи нікого поза увагою. Дійсно, такий підхід міг би стати засобом зміцнення взаємної довіри в цьому питанні, оскільки він дозволив би вирішити гуманітарні проблеми та приніс би полегшення сім’ям, які постраждали від конфлікту.
23. Нагадуючи про Резолюцію 2482 (2023) «Правові та правозахисні аспекти агресії Російської Федерації проти України», Асамблея вітає той факт, що низка країн уже застосувала універсальну юрисдикцію у справах, пов’язаних з агресивною війною проти України, незалежно від місця вчинення передбачуваного злочину та незалежно від громадянства обвинуваченого, країни його проживання чи будь-якого іншого зв’язку з органом, що здійснює переслідування. Вона закликає держави-члени Ради Європи та інші держави застосовувати принцип універсальної юрисдикції відповідно до їхнього національного законодавства для розслідування та притягнення до відповідальності винних у ймовірних злочинах, пов’язаних із позбавленням волі, поводженням та переслідуванням українських військовополонених та цивільних полонених. Асамблея також закликає до посилення підтримки та участі в діяльності спільної слідчої групи з розслідування ймовірних основних міжнародних злочинів, скоєних в Україні, що базується в Євроюсті, та у розслідуванні, яке проводить Прокуратура Міжнародного кримінального суду.
24. Асамблея переконана, що Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) могла б відігравати ефективну роль у розшуку військових злочинців, які вчинили злочини проти України та українців. Вона закликає інші міжнародні організації та всі держави сприяти розшуку та притягненню до відповідальності військових злочинців, використовуючи не лише кримінальне право, а й адміністративні заходи, такі як висилка з третіх країн.
25. Організація Об’єднаних Націй та Московський механізм Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) встановили, що застосування тортур російськими властями в Російській Федерації та на тимчасово окупованих територіях України було широко поширеним і систематичним, зокрема щодо жахливого поводження з українськими військовополоненими та цивільними особами, утримуваними в місцях позбавлення волі в Російській Федерації. У міру звільнення та повернення військовополонених і цивільних полонених надзвичайно важливо забезпечити доступ до відповідних програм реабілітації у співпраці з владою та організаціями громадянського суспільства, які вже працюють у цій сфері, а також із достатніми фінансовими та експертними ресурсами для надання необхідної довгострокової комплексної підтримки. Асамблея вважає, що необхідна спеціальна програма з виділенням достатнього фінансування, яка зможе задовольнити складні медичні, психологічні та соціальні потреби звільнених осіб у реабілітації. Рада Європи та її держави-члени могли б відіграти важливу роль у наданні як експертних знань, так і фінансової підтримки такій ініціативі, на яку також могли б бути спрямовані заморожені активи Російської Федерації.
26. Асамблея вітає створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України («Реєстр»). Це значне міжнародне зусилля та перший крок до створення механізму, який забезпечить справедливість та компенсацію для України та її народу і має на меті створити фактичну та доказову базу для репарацій за порушення Російською Федерацією міжнародного права. Визнаючи, що військові злочини часто залишаються безкарними без належної документації, Асамблея вважає, що кожна заява, подана до Реєстру, продемонструє людські втрати війни та стане кроком до особистої справедливості, визнання та усвідомлення завданої шкоди, навіть до вжиття будь-яких заходів щодо відшкодування. Асамблея настійно закликає подавати заяви, щоб Реєстр слугував архівом для майбутніх поколінь, забезпечуючи збереження в історії досвіду військовополонених та їхніх сімей. Крім того, вона твердо переконана, що подання заяв до Реєстру є необхідним для забезпечення справедливості, компенсації та відповідальності. Також Асамблея вважає Реєстр важливим інструментом, що надає жертвам та їхнім сім’ям можливість висловити свою думку щодо формування післявоєнного правового та гуманітарного ландшафту, притягнення агресорів до відповідальності та отримання належних репарацій. Отже, Асамблея закликає всі держави-члени Ради Європи, а також держави-спостерігачі та держави, парламенти яких мають статус спостерігачів або партнерів з питань демократії в Асамблеї, які ще цього не зробили, приєднатися до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, заподіяних агресією Російської Федерації проти України.
27. Висловлюючи жаль з приводу того, що 30 українських цивільних журналістів та працівників ЗМІ залишаються незаконно утримуваними Російською Федерацією в жахливих умовах, Асамблея вітає звільнення кримських татар разом із військовополоненими та цивільними особами з російського полону 28 червня 2024 року. Асамблея нагадує, що, хоча незаконні затримання з боку Росії почалися ще у 2014 році, багато з викрадених були захоплені з початку повномасштабної війни у 2022 році. Асамблея підкреслює, що ситуація у тимчасово окупованому Криму залишається особливо складною, і закликає своїх членів залучати свої уряди, громадянське суспільство та медіа-мережі до підвищення обізнаності про тяжке становище українських журналістів. Асамблея також закликає до постійного міжнародного тиску на Російську Федерацію з метою звільнення затриманих журналістів та забезпечення негайного доступу незалежних міжнародних органів для перевірки умов, в яких утримуються ці журналісти. І тут міжнародна спільнота повинна наполягати на прозорості та підзвітності з метою захисту людської гідності та прав тих, кого незаконно ув’язнено.
28. Асамблея висловлює вдячність за роботу, виконану українськими органами влади, зокрема Адміністрацією Президента, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ, зокрема Управлінням з питань зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріатом Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин), Державної прикордонної служби України та Уповноваженого з прав людини України, які співпрацюють та докладають усіх зусиль для забезпечення звільнення військовополонених та цивільних осіб, що перебувають у російському полоні, а також для з’ясування долі зниклих безвісти осіб.
29. Визнаючи роль, яку відіграють організації громадянського суспільства у підтримці сімей військовополонених та цивільних полонених, Асамблея рекомендує посилити співпрацю з ними. Така співпраця передбачатиме надання їм фінансової підтримки, обмін передовим досвідом та сприяння адвокаційним зусиллям, спрямованим на утримання міжнародної уваги до цього питання.
30. Висловлюючи вдячність Генеральній прокуратурі України за порушені нею кримінальні провадження щодо позбавлення волі 14 938 цивільних осіб, Асамблея сподівається на завершення цих проваджень відповідно до вимог Європейської конвенції з прав людини (ETS № 5) та українського законодавства.
31. Визнаючи, що не всі звільнені цивільні особи повернулися до України, Асамблея закликає держави-члени Ради Європи підтримати переселення до третіх країн тих, хто цього бажає.
32. Усвідомлюючи, що це питання не буде вирішено в короткий термін і що необхідно посилити скоординовані зусилля, Асамблея продовжуватиме займатися темою українських військовополонених та цивільних осіб, утримуваних у полоні Російською Федерацією, доти, доки не буде звільнено останню особу.
Це автоматичний переклад, згенерований DeepL.