Журналісти мають значення: необхідність активізувати зусилля зі звільнення українських журналістів, які перебувають у полоні Російської Федерації

Джерело: ПАРЄ

Комітет
Комітет з питань культури, науки, освіти та ЗМІ
Доповідач:
Пані Євгенія КРАВЧУК, Україна, ALDE
Походження:
Передача до комітету: Док. 16020. Довідка № 4822 від 28 червня 2024 року. 2025 рік — четверта сесія

1. Парламентська асамблея висловлює жаль з приводу складних умов, в яких журналісти та працівники ЗМІ виконують свою роботу в умовах війни. У надто багатьох випадках ці люди змушені йти на значні жертви та ризикувати життям, щоб надавати нам достовірну інформацію в часи конфлікту.
2. Триваюча агресивна війна проти України є драматичним проявом як важливості, так і складності їхньої місії.
3. З початку повномасштабної агресії у лютому 2022 року зафіксовано понад 800 злочинів проти ЗМІ та працівників ЗМІ, скоєних Російською Федерацією. З 24 лютого 2022 року Російська Федерація вбила 108 працівників ЗМІ: 12 загинули під час висвітлення подій, 96 загинули як комбатанти або були вбиті внаслідок російських обстрілів чи тортур. Незважаючи на те, що вони демонструють свої посвідчення «PRESS», їх іноді навмисно беруть під приціл військовим вогнем. Журналісти-розслідувачі стикаються зі зростанням цілеспрямованих атак проти них, як фізичних, так і в Інтернеті. Кібератаки, порушення конфіденційності джерел та обмеження доступу до інформації є додатковими причинами для занепокоєння.
4. Російська Федерація націлилася на об’єкти ЗМІ, завдавши ударів по телевежах щонайменше у дев’яти регіонах України, що спричинило значні руйнування в редакціях Державного підприємства зовнішнього мовлення України, «5 каналу» та інших ЗМІ.
5. Ця ситуація не є несподіванкою, оскільки російська агресивна війна проти України є також війною проти правди, і тому вільні ЗМІ та журналісти розглядаються державою-агресором як вороги, яка не хоче, щоб світ дізнався про скоєні нею звірства.
6. Щонайменше 26 працівників ЗМІ та журналістів незаконно позбавлені волі та утримуються як цивільні затримані в Російській Федерації та на тимчасово окупованих територіях України, де їм загрожують сфабриковані кримінальні звинувачення, порушення основних прав, тортури та навіть смерть. Місцеперебування кількох українських журналістів залишається невідомим, що – залежно від їхньої ситуації – може становити випадки насильницьких зникнень відповідно до міжнародного права. Глибоке занепокоєння викликає те, що кількість жертв серед журналістів зростає.
7. Систематичні викрадення та жорстоке поводження з професійними журналістами та журналістами-громадянами почалися з окупації Криму Російською Федерацією у 2014 році, і деякі з цих журналістів перебувають у російському полоні вже майже десять років.
8. Асамблея нагадує, що Російська Федерація зобов’язана дотримуватися своїх зобов’язань за міжнародним гуманітарним правом та міжнародним правом у сфері прав людини. Журналісти, які працюють у зонах збройного конфлікту, є цивільними особами і як такі користуються захистом згідно з міжнародним гуманітарним правом, за умови, що вони не роблять нічого, що могло б негативно вплинути на їхній правовий статус.
9. Асамблея підкреслює, що процес встановлення сталого та справедливого миру в Україні має включати гуманітарний компонент, зокрема безумовне звільнення всіх цивільних полонених.
10. З огляду на ігнорування міжнародного права нинішнім російським режимом, єдиним засобом на даний момент для забезпечення звільнення та повернення до України незаконно затриманих журналістів є чинення будь-якого можливого політичного, економічного та дипломатичного тиску на Російську Федерацію.
11. Це є важливою роллю, яку можуть і повинні відігравати всі держави-члени Ради Європи. Крім того, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та міжнародні організації, членом яких є Російська Федерація, зокрема ООН та Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), можуть відігравати важливу роль у цьому питанні.
12. Кампанія Ради Європи з безпеки журналістів під назвою «Журналісти мають значення» має привернути увагу до ситуації з українськими журналістами, незаконно затриманими Російською Федерацією, і ці зусилля з підвищення обізнаності можуть бути підсилені міжнародними та місцевими асоціаціями журналістів. Крім того, Платформа з просування захисту журналістики та безпеки журналістів може чинити тиск на російські власті шляхом збору та перевірки повідомлень про серйозні загрози, вимагаючи офіційних відповідей та інформуючи про них громадськість.
13. Особи, відповідальні за злочини проти журналістів, мають бути притягнуті до відповідальності. Асамблея особливо засуджує долю Вікторії Рощини, української журналістки, яку катували і яка померла за невимовних обставин після понад року перебування під вартою в Росії.
14. Асамблея вітає нещодавнє звільнення трьох українських журналістів: Владислава Єсипенка, незаконно утримуваного Російською Федерацією з березня 2021 року після викрадення в Криму; Дмитра Хилюка, заарештованого в Козаровичах Київської області в березні 2022 року; та Марка Калюша, заарештованого в Мелітополі Запорізької області в серпні 2023 року. Їхнє повернення додому є потужним нагадуванням про важливість міжнародних зусиль, спрямованих на тиск на авторитарні режими з метою дотримання ними основних прав цивільного населення, зокрема журналістів. Асамблея висловлює щиру підтримку цим журналістам та всім іншим журналістам, які продовжують страждати від незаконного утримання під вартою.
15. Наостанок Асамблея наголошує на необхідності надання компенсації жертвам злочинів Росії, зокрема тим, що зачіпають журналістів та медіа-інфраструктуру.
16. З огляду на ці міркування Асамблея закликає Російську Федерацію:
16.1 негайно припинити всі триваючі порушення міжнародного права щодо працівників ЗМІ та об’єктів ЗМІ;
16.2 негайно звільнити всіх журналістів, затриманих з порушенням міжнародного права, зокрема таких (ім’я, місце затримання, дата затримання):
Олексій Бессарабов, Севастополь, Крим, 09.11.2016;
Дмитро Штибліков, Севастополь, Крим, 09.11.2016;
Ернес Аметов, Бахчисарай, Крим, 11.10.2017;
Марлен Асанов, Бахчисарай, Крим, 10.11.2017;
Тимур Ібрагімов, Бахчисарай, Крим, 10.11.2017;
Сейран Салієв, Бахчисарай, Крим, 10.11.2017;
Сервер Мустафаєв, Бахчисарай, Крим, 21.05.2018;
Рустем Шейхалієв, Сімферополь, Крим, 27.03.2019;
Руслан Сулейманов, Сімферополь, Крим, 27.03.2019;
Осман Аріфмеметов, Ростов-на-Дону, Росія, 28.03.2019;
Ремзі Бекіров, Ростов-на-Дону, Росія, 28.03.2019;
Амет Сулейманов, Бахчисарай, Крим, 11.03.2020;
Асан Ахтемов, Сімферополь, Крим, 04.09.2021;
Ірина Данилович, Коктебель, Крим, 29.04.2022;
Євген Ілченко, Мелітополь, Запорізька область, 10.07.2022;
Вілен Темерянов, Вільне, Крим, 11.08.2022;
Ірина Левченко, Мелітополь, Запорізька область, 06.05.2023;
Владислав Гершон, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Анастасія Глуховська, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Георгій Левченко, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Олександр Малишев, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Максим Рупчов, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Яна Суворова, Мелітополь, Запорізька область, 20.08.2023;
Азіз Азізов, Бахчисарай, Крим, 05.03.2024;
Рустем Османов, Бахчисарай, Крим, 05.03.2024;
Геннадій Осмак, Хенічеськ, Херсонська область, 11.03.2024;
16.3 надавати міжнародним органам та сім’ям точну та актуальну інформацію про місцеперебування та стан здоров’я цих затриманих;
16.4 забезпечити безперешкодний доступ МКЧХ та/або інших незалежних гуманітарних організацій до всіх місць утримання цивільних осіб з метою моніторингу умов їх утримання та стану їх здоров’я;
16.5 забезпечити безперешкодний доступ Моніторингової місії Організації Об’єднаних Націй до ув’язнених, які утримуються на тимчасово окупованих територіях України.
17. Асамблея закликає держави-члени Ради Європи підтримати:
17.1 функціонування Реєстру збитків для України,
17.2 створення Комісії з претензій для України,
17.3 створення та функціонування Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України,
17.4 механізми притягнення до відповідальності, створені під егідою Ради Європи, з акцентом на задоволенні потреб жертв та тих, хто вижив, зокрема журналістів;
17.5 будь-які дії, що забезпечать виконання рішень Європейського суду з прав людини, зокрема тих, що винесені у міждержавних справах «Україна проти Росії»;
17.6 зусилля, спрямовані на розробку нового спеціального протоколу до Четвертої Женевської конвенції та просування резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, що визнає статус цивільних осіб, незаконно позбавлених волі, зокрема професійних журналістів та громадянських журналістів, та встановлює процедури перевірки, повернення, моніторингу та звільнення таких цивільних осіб під час збройних конфліктів.
18. Асамблея закликає Міжнародний кримінальний суд або держави-члени на засадах універсальної юрисдикції притягнути до відповідальності та покарати посадових осіб Російської Федерації, причетних до незаконного утримання під вартою, катування, жорстокого поводження, насильницького зникнення або вбивства українських журналістів та знищення медіа-інфраструктури.
19. Асамблея закликає держави-члени та Європейський Союз:
19.1 посилити режим санкцій та запровадити індивідуальні санкції проти осіб, відповідальних за злочини проти журналістів та медіа-інфраструктури. Санкції можуть включати заборони на поїздки, фінансові санкції, заморожування активів, обмеження на участь у багатосторонніх форумах, а також візові обмеження для найближчих родичів. Такі санкції повинні застосовуватися до високопоставлених військових та співробітників органів безпеки Російської Федерації, які завдяки своїм посадам мали доступ до відповідної інформації та повноваження щодо прийняття рішень і які не змогли запобігти або зупинити такі порушення, а також до посадових осіб нижчого рангу, включаючи керівників місць ув’язнення та охоронців, причетних до цих порушень. До них належать:
19.1.1 командирів оперативних угруповань Збройних сил Росії, залучених до агресії проти України;
19.1.2 начальників штабів та заступників начальників у цих угрупованнях;
19.1.3 командирів ракетних, безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та артилерійських сил на оперативному або районному рівні;
19.1.4 командирів флотів (зокрема, Чорноморського флоту), що діяли в районах, де було зафіксовано удари по цивільній інфраструктурі;
19.1.5 посадових осіб Генерального штабу та керівництва військової розвідки (ГРУ), причетних до оперативного планування та визначення цілей;
19.1.6 керівників місць ув’язнення, де журналістів та цивільних осіб незаконно утримували та катували;
19.1.7 керівництво Федеральної служби виконання покарань Міністерства юстиції Російської Федерації;
19.1.8 посадовці, які контролюють ЗМІ та пропаганду на окупованих територіях;
19.2 надавати фінансову підтримку українським журналістам та вільним ЗМІ, щоб допомогти їм вижити в умовах війни, та заохочувати інтеграцію журналістів, які були вимушені покинути країну, у діяльність європейських ЗМІ та проектів;
19.3 підвищувати обізнаність про тяжке становище українських журналістів, створювати програми наставництва для затриманих та надавати підтримку шляхом надсилання листів до місць їх утримання.
20. Асамблея закликає держави-члени та Міжнародний кримінальний суд розслідувати та притягати до відповідальності за будь-яке підбурювання до вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду проти українського народу, включаючи мову ненависті, дезінформацію та пропаганду, зокрема ті, що мають на меті виправдати незаконну агресію проти України.
21. Асамблея закликає держави-члени підтримувати роботу національних інститутів з прав людини, зокрема офісів омбудсменів, у моніторингу, документуванні та захисті прав і безпеки журналістів під час збройного конфлікту, зокрема шляхом надання технічної, фінансової та допомоги у зміцненні потенціалу.
22. Нарешті, Асамблея цим рішенням постановляє запровадити щорічну церемонію вшанування під час своєї осінньої сесії на честь військових кореспондентів та журналістів, які ризикують (і часто втрачають) своїм життям під час виконання службових обов’язків, захищаючи право на інформацію в зонах конфлікту. Ця церемонія матиме назву «Перемога для Вікторії» на згадку про українську журналістку Вікторію Рощину.

  1. Цей звіт виник на основі пропозиції щодо резолюції під назвою «Журналісти мають значення: необхідність активізації зусиль для звільнення українських журналістів, утримуваних у полоні Російською Федерацією» (Док. 16020). Її підписанти стурбовані тим, що українські журналісти все частіше стають мішенню російських окупантів через свою професійну діяльність.
2. З початку повномасштабної агресивної війни в лютому 2022 року Інститут масової інформації (ІМІ) — українська некомерційна неурядова організація, яка вже понад 20 років стежить за дотриманням свободи слова в Україні, — зафіксувала понад 800 злочинів, скоєних Російською Федерацією проти ЗМІ та працівників ЗМІ. З 24 лютого 2022 року Росія вбила 108 працівників ЗМІ. 12 загинули під час виконання журналістських обов’язків, 96 загинули як комбатанти або були вбиті внаслідок російських обстрілів чи тортур (дані станом на 9 травня 2025 року).
3. За даними Центру громадянських свобод (Київ), одним із найжахливіших аспектів цієї війни є насильницькі зникнення десятків тисяч цивільних осіб під час російської окупації. Російська Федерація як і раніше зобов’язана виконувати свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом та міжнародним правом у сфері прав людини, зокрема обов’язок поважати та захищати цивільних журналістів, які не беруть безпосередньої участі у бойових діях. Систематична практика насильницьких зникнень має характер злочину проти людяності, як визнано в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 47/133. А згідно з Конвенцією ООН про незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людяності, до військових злочинів та злочинів проти людяності не застосовуються строки давності.
4. Журналісти є цивільними особами і повинні розглядатися як такі. Однак щонайменше 26 працівників ЗМІ та журналістів незаконно позбавлені волі та утримуються як цивільні затримані в Російській Федерації, стикаючись зі сфабрикованими кримінальними звинуваченнями, порушенням основних прав, тортурами та навіть смертю. Місцезнаходження кількох українських журналістів залишається невідомим. На жаль, кількість жертв серед журналістів продовжує зростати.
5. Організація «Репортери без кордонів» (RSF) нещодавно подала свою дев’яту скаргу проти Росії до Міжнародного кримінального суду (МКС) та української судової влади з метою боротьби з безкарністю осіб, відповідальних за ці військові злочини. Попередні скарги RSF стали приводом або сприяли проведенню 14 розслідувань прокуратурою України щодо злочинів проти журналістів.
6. Європейський суд з прав людини нещодавно визнав, що багато адміністративних практик Російської Федерації на окупованій території України порушують статтю 10 Європейської конвенції з прав людини (ETS № 5), і що вона «повинна без затримки звільнити або безпечно повернути всіх осіб, які були позбавлені волі на території України, окупованій російськими та контрольованими Росією силами, з порушенням статті 5 Конвенції до 16 вересня 2022 року і які все ще перебувають під вартою російських властей» (див. розділ 5.1).
7. Надзвичайно важливо, щоб держави-члени посилили політичний та дипломатичний тиск на Російську Федерацію з метою забезпечення звільнення та повернення до України журналістів, яких було заарештовано та незаконно утримувано під вартою. У цьому контексті нещодавно, 9 липня 2025 року, у Доповіді Генерального секретаря про ситуацію з правами людини на територіях України, які тимчасово контролюються або окуповані Російською Федерацією, відповідні органи з прав людини, зокрема Комісар Ради Європи з прав людини, закликалися надавати пріоритет жертвам та захищати й просувати їхні права, компенсацію та реабілітацію. Такі зусилля можуть включати дії через міжнародні організації, членом яких є Російська Федерація, зокрема Організацію Об’єднаних Націй та Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також Міжнародний комітет Червоного Хреста, який також міг би відігравати певну роль у цьому питанні. Крім того, кампанія Ради Європи «Журналісти мають значення» (Journalists Matter), спрямована на забезпечення безпеки журналістів, могла б ширше використовуватися для висвітлення ситуації з українськими журналістами, незаконно затриманими в Російській Федерації, а ці зусилля з підвищення обізнаності могли б підсилюватися за допомогою міжнародних та місцевих асоціацій журналістів.
8. Мета цього звіту – підвищити обізнаність про тяжке становище українських журналістів, які перебувають у полоні в Російській Федерації. З цією метою я проаналізую існуючі інструменти Ради Європи, які можуть бути корисними, та розгляну шляхи, якими держави-члени можуть посилити політичний та дипломатичний тиск на Російську Федерацію з метою забезпечення звільнення та повернення захоплених і незаконно утримуваних журналістів до України. Такі зусилля можуть включати дії через міжнародні організації, членом яких є Російська Федерація, зокрема ООН та ОБСЄ. Також буде розглянуто можливість залучення Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).
9. Хоча основна увага в цьому звіті приділяється долі журналістів, він також має слугувати просуванню заходів щодо всіх українських цивільних ув’язнених, які перебувають у подібній ситуації, щоб гарантувати, що про них не забудуть і що вони повернуться до своїх родин та близьких.
10. Я розгляну такі питання:
міжнародне гуманітарне право щодо захисту журналістів у умовах війни, включаючи м’яке право Ради Європи;
конкретні порушення міжнародного гуманітарного права Російською Федерацією щодо українських журналістів;
судові позови, подані до МКС;
розслідування прокуратурою України злочинів проти журналістів;
можливі стратегії посилення політичного та дипломатичного тиску на Російську Федерацію з метою забезпечення звільнення затриманих журналістів;
можлива роль Ради Європи, зокрема її кампанії з безпеки журналістів «Журналісти мають значення»;
робота місцевих асоціацій журналістів.
11. Обговорення під час спільних слухань 30 січня 2025 року на тему «Українські військовополонені, журналісти та інші цивільні особи, утримувані в полоні Російською Федерацією»Примітка, а також слухання 10 квітня 2025 рокуПримітка та 3 червня 2025 рокуПримітка дали мені змогу детальніше розробити свої пропозиції.
 

12. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, існує дві категорії журналістів: 1) військові кореспонденти та 2) всі інші, які вважаються цивільними особами за умови, що вони не вчиняють дій, які негативно впливають на цей статус.
13. Згідно зі статтею 4 A (4) Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, «військові кореспонденти» – це «особи, які супроводжують збройні сили, не будучи їх членами […] за умови, що вони отримали дозвіл від збройних сил, які вони супроводжують, і які надають їм для цієї мети посвідчення особи, подібне до зразка, наведеного в додатку».
14. Військовополонені не можуть бути притягнуті до відповідальності за безпосередню участь у бойових діях, а їх утримання має на меті запобігти подальшій участі у конфлікті. Вони повинні бути негайно звільнені та репатрійовані після закінчення бойових дій. Сторона, що утримує їх, може притягнути їх до відповідальності за можливі військові злочини, але не за акти насильства, які є законними згідно з міжнародним гуманітарним правом. У будь-якому разі до військовополонених слід ставитися гуманно, і вони мають бути захищені від будь-яких актів насильства, а також від залякування, образ та цікавості громадськості. Існують додаткові правила щодо мінімально прийнятних умов утримання, що охоплюють такі питання, як розміщення, харчування, одяг, гігієна та медична допомога.
15. Конвенція про захист цивільних осіб під час війни та, зокрема, стаття 79 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій про захист жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) поширюють захист гуманітарного права на журналістів, які виконують небезпечні професійні завдання в районах збройного конфлікту. Цих журналістів слід вважати цивільними особами у значенні пункту 1 статті 50 Протоколу 1. Як такі, журналісти мають користуватися захистом згідно з Конвенціями та цим Протоколом, за умови, що вони не вчиняють дій, які негативно впливають на їхній статус цивільних осіб, та без упередження права військових кореспондентів, акредитованих при збройних силах, на статус, передбачений у статті 4 А (4) Третьої Конвенції. Вони можуть отримати посвідчення особи, що засвідчує їхній статус журналіста, подібне до зразка, наведеного в Додатку II до цього Протоколу, яке видається урядом держави, громадянином якої є журналіст, або на території якої він проживає, або в якій розташоване ЗМІ, що його наймає. Якщо це виправдано нагальними міркуваннями безпеки, сторона конфлікту може піддати цивільних осіб примусовому проживанню або інтернуванню, але ці заходи не можуть використовуватися як форма покарання. Інтерновані особи мають бути звільнені, щойно зникнуть причини, що зумовили їх інтернування. Правила, що регулюють поводження з цивільними інтернованими та умови їх утримання відповідно до міжнародного гуманітарного права, є дуже подібними до тих, що застосовуються до військовополонених.
16. У разі неміжнародних збройних конфліктів стаття 3, спільна для Женевських конвенцій 1949 року, та, зокрема, Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів (Протокол II), передбачають, що особи, затримані з причин, пов’язаних із конфліктом, також повинні завжди отримувати гуманне поводження. Зокрема, вони захищені від вбивства, катувань та жорстокого, принизливого та нелюдського поводження. Особи, затримані за участь у бойових діях, не звільняються від кримінального переслідування відповідно до відповідного національного законодавства.
17. За відсутності конкретної міжнародної конвенції, яка б надавала визначення понять свободи інформації та прав журналістів, реалізація цих принципів підпадає під обмеження, встановлені національним законодавством, яке часто керується принципом громадського порядку. Відповідно, журналісти та засоби масової інформації можуть бути притягнуті до відповідальності за різними статтями національного законодавства, зокрема за загрозу національній безпеці, ворожу пропаганду, підбурювання до насильства, внутрішні заворушення, розпалювання ненависті, сепаратизм, наклеп тощо.Примітка
3 Заходи щодо захисту журналістів на міжнародному рівні
3.1 Організація Об’єднаних Націй
18. У рамках системи Організації Об’єднаних Націй (ООН) було реалізовано низку ініціатив з метою запобігання актам насильства проти журналістів.
19. Резолюція ЮНЕСКО № 29 (1997) «Засудження насильства проти журналістів» закликала Генерального директора засудити вбивства та будь-яке фізичне насильство проти журналістів як злочин проти суспільства та настійно закликати компетентні органи виконувати свій обов’язок щодо запобігання, розслідування та покарання таких злочинів і усунення їхніх наслідків. Крім того, вона закликала держави-члени прийняти принцип, згідно з яким не повинно бути строку давності для злочинів проти осіб, коли вони вчиняються з метою перешкоджання здійсненню свободи інформації та вираження поглядів або коли їхньою метою є перешкоджання правосуддю. Уряди повинні забезпечити можливість притягнення до відповідальності та засудження тих, хто підбурює до вбивства осіб, які реалізують право на свободу вираження поглядів, а також щоб особи, відповідальні за злочини проти журналістів, які виконують свої професійні обов’язки, або проти засобів масової інформації, судили цивільні та/або загальні суди.
20. Резолюція Ради Безпеки ООН № 1738 (2006) засудила навмисні напади на журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаний з ними персонал як такі в умовах збройного конфлікту та закликала всі сторони покласти край таким практикам. Вона підтвердила своє засудження будь-яких підбурювань до насильства проти цивільних осіб в умовах збройного конфлікту, а також необхідність притягнення до відповідальності, відповідно до чинного міжнародного права, осіб, які підбурюють до такого насильства. Крім того, вона нагадала про свою вимогу, щоб усі сторони збройного конфлікту повністю дотримувалися зобов’язань, що покладаються на них згідно з міжнародним правом щодо захисту цивільного населення під час збройного конфлікту, включаючи журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаний з ними персонал. Вона закликала держави та всі інші сторони збройного конфлікту докласти максимальних зусиль для запобігання порушенням міжнародного гуманітарного права щодо цивільного населення, включаючи журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаний з ними персонал. Крім того, вона закликала всі сторони, залучені до ситуацій збройного конфлікту, поважати професійну незалежність та права журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаного з ними персоналу як цивільних осіб. Нарешті, вона звернулася до Генерального секретаря з проханням включити як підпункт до своїх наступних доповідей щодо захисту цивільного населення під час збройних конфліктів питання безпеки та захисту журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаного з ними персоналу.
21. Медельїнська декларація «Забезпечення безпеки журналістів та боротьба з безкарністю» від 4 травня 2007 року закликала держави-члени вжити низки заходів для запобігання та протидії насильству щодо журналістів, таких як розслідування всіх таких випадків, звільнення затриманих журналістів, підписання та ратифікація Додаткових протоколів I та II до Женевських конвенцій та Римського статуту МКС, а також виконання зобов’язань, передбачених Резолюцією ЮНЕСКО № 29 (1997).
22. План дій ООН щодо безпеки журналістів та проблеми безкарності має на меті створити вільне та безпечне середовище для журналістів та працівників ЗМІ, тим самим зміцнюючи мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. Він охоплює основні аспекти запобігання, захисту та притягнення до відповідальності. План дій ООН закликає до коаліційного та цілісного підходу до його реалізації, що включає шість напрямків:
Підвищення обізнаності: ЮНЕСКО у співпраці з державами-членами та іншими агентствами ООН організовує міжнародні дні, такі як Всесвітній день свободи преси 3 травня, Міжнародний день загального доступу до інформації 28 вересня та Міжнародний день боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів 2 листопада; а також вручає Всесвітню премію ЮНЕСКО/Гільєрмо Кано за свободу преси.
Встановлення стандартів та розробка політики: фундаментальним аспектом Плану дій ООН є встановлення глобальних стандартів, на які можуть спиратися регіональні та національні політики. Принаймні 30 країн створили або зміцнили Національні механізми безпеки для захисту, запобігання та притягнення до відповідальності за напади на журналістів на основі резолюцій ООН.
Моніторинг та звітування: з 1993 року ООН розробила різні бази даних для моніторингу стану свободи преси як на міжнародному, так і на національному рівнях, зокрема Обсерваторію ЮНЕСКО щодо вбитих журналістів.
Нарощування потенціалу: це включає тренінги для місцевих суб’єктів, зокрема журналістів, сил безпеки та судової влади. Ці зусилля також передбачають надання допомоги національним урядам у розробці та прийнятті правових рамок, сприятливих для свободи вираження поглядів та свободи інформації.
Дослідження: План дій ООН передбачає зобов’язання у сфері академічних досліджень. Наприклад, ЮНЕСКО з 2016 року організовує щорічну академічну конференцію з питань безпеки журналістів, щоб активно сприяти подальшим дослідженням у цій сфері.
Формування коаліцій: ООН об’єднала зусилля із засобами масової інформації, НУО, науковими колами та урядами для розробки Плану дій ООН щодо безпеки журналістів та проблеми безкарності.
3.2 Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)
23. ОБСЄ через свого Представника з питань свободи ЗМІ (Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ) здійснює моніторинг безпеки журналістів, зокрема у випадках фізичних нападів, ув’язнення та переслідувань. Представник з питань свободи ЗМІ реагує разом із державами-учасницями та іншими зацікавленими сторонами через дипломатичні канали та публічні заяви. Крім того, Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ допомагає державам-учасницям у просуванні свободи ЗМІ. У 2022 році Представник започаткував новий проєкт, який має на меті проаналізувати існуючі політики та заходи в державах-учасницях ОБСЄ щодо сприяння та забезпечення безпеки журналістів, виявити існуючі прогалини та розробити рекомендації на основі прикладів передової практики. Проєкт складається з семи круглих столів, кожен з яких охоплює окремий аспект теми безпеки журналістів:
збір даних, аналіз та звітування про напади та насильство щодо журналістів, а також сприяння журналістській діяльності;
безпечні умови праці;
безпека журналістів у конфліктних ситуаціях;
інтерсекційні перспективи;
цифрова безпека;
правове переслідування;
профілактика з боку поліції та боротьба з безкарністю.
3.3 Рада Європи
24. Питання захисту журналістів неодноразово розглядалося Радою Європи. Найважливішим правовим інструментом у цьому контексті є Рекомендація CM/Rec(2016)4 Комітету міністрів державам-членам щодо захисту журналістики та безпеки журналістів та інших представників ЗМІ, в якій засуджується тривожний та неприйнятний рівень загроз журналістам та представникам ЗМІ в Європі та надаються конкретні рекомендації державам-членам щодо дій у сферах запобігання, захисту, судового переслідування, поширення інформації, освіти та підвищення обізнаності.Примітка Згодом у Резолюції щодо безпеки журналістів, прийнятій Конференцією міністрів, відповідальних за засоби масової інформації та інформаційне суспільство, 11 червня 2021 року, Раду Європи було запропоновано провести комплексну кампанію на європейському рівні з метою сприяння захисту журналістики та безпеки журналістів, а також підтримати відповідні кампанії на національному рівні, що призвело до запуску у 2023 році кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення» (Journalists Matter), спрямованої на забезпечення безпеки журналістів.
25. Ця кампанія є ініціативою, спрямованою на сприяння свободі преси та захист журналістів від насильства, погроз та переслідувань під час виконання ними своїх обов’язків.
26. Цілі кампанії є такими:
сприяння розробці відповідних кампаній на національному рівні;
заохочення держав до вжиття заходів щодо прийняття національних планів дій з безпеки журналістів;
надання допомоги у розробці відповідних правових та інституційних рамок на національному рівні;
ефективне та суттєве змінення ситуації на практиці.
27. В основі кампанії лежить усвідомлення того, що журналісти не лише висвітлюють події, а й часто самі потрапляють під перехресний вогонь тих, про кого вони намагаються розповісти. Українські журналісти стають об’єктом нападів, що серйозно підриває їхню здатність вільно висвітлювати події. Багато хто з них загинув, а багато хто досі незаконно утримується під вартою. Крім того, багато журналістів зникли безвісти, їхні родини залишилися в невіданні, а міжнародна спільнота часто не могла організувати ефективну реакцію.
28. Кампанія постійно привертає увагу до ситуації з українськими журналістами на різних рівнях, зокрема під час конференцій та дебатів, а також під час великих заходів та акцій. Одним із прикладів стала щорічна конференція 2024 року, на якій розглядалося становище журналістів в Україні та було організовано фотовиставку спільно з Національною спілкою журналістів України. Кампанія також привернула міжнародну увагу до цієї проблеми завдяки показу кількох фільмів, зокрема «Двадцять днів у Маріуполі», який розповідає про ризики, на які йдуть журналісти, щоб інформувати громадськість у воєнний час, а також завдяки тому, що українські журналісти надали прямі свідчення присутнім.
29. У 2025 році кампанія зосереджується на судовому переслідуванні та боротьбі з безкарністю за злочини проти журналістів, залучаючи до числа учасників представників української прокуратури, журналістів та українських координаторів кампанії. Такі заходи зазвичай передбачають присутність та участь інших міжнародних організацій, що розширює їхню аудиторію та виносить ситуацію з українськими журналістами на світову арену. У таких заходах беруть участь також медіагрупи та міжнародні асоціації журналістів, що ще більше поширює інформацію про ситуацію. Такі партнерства допомагають побудувати міцну мережу адвокації. Забезпечуючи постійне підняття питань щодо справ українських журналістів на міжнародних форумах, ці скоординовані дії підвищують видимість кризи та посилюють дипломатичний тиск на Росію з метою звільнення затриманих журналістів.
30. Щодо участі України в кампанії, слід зазначити, що країна була першою з 46 держав-членів, яка створила комітет кампанії, зібрала відповідних національних учасників та прийняла національний план дій щодо безпеки журналістів. Цей план передбачав захисні заходи, хоча триваюча військова агресія підкреслює необхідність подальшого міжнародного тиску та підтримки українських журналістів.
31. Кампанія могла б відіграти роль у прискоренні зусиль щодо звільнення українських журналістів шляхом посилення політичного та дипломатичного тиску, оскільки кампанія надає готову мережу для поширення цього заклику. Канали адвокації кампанії також могли б привернути міжнародну увагу до тяжкого становища України та підняти це питання на гучних заходах, а також об’єднати наших міжнародних партнерів в організаціях, де досі беруть участь російські представники, щоб якимось чином сприяти новим формам багатостороннього співробітництва, спрямованим на захист журналістів, які можуть перебувати в небезпеці.
32. Асамблея також вже кілька років поспіль розглядає питання захисту журналістів.
33. У Резолюції 2573 (2024) «Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні особи, які перебувають у полоні внаслідок агресивної війни Російської Федерації проти України» Асамблея нагадала, що, хоча незаконні затримання з боку Росії почалися ще у 2014 році, багато з викрадених були захоплені в полон з початку повномасштабної війни у 2022 році, та підкреслила, що ситуація у тимчасово окупованому Криму залишається особливо складною. Вона закликала своїх членів залучити свої уряди, громадянське суспільство та медіа-мережі до підвищення обізнаності про тяжке становище українських журналістів. Асамблея також закликала до постійного міжнародного тиску на Російську Федерацію з метою звільнення затриманих журналістів та забезпечення негайного доступу незалежних міжнародних органів для перевірки умов, в яких утримуються ці журналісти. Міжнародна спільнота повинна наполягати на прозорості та підзвітності з метою захисту людської гідності та прав тих, кого незаконно ув’язнено.
34. Зокрема, наш комітет наголосив на інструментах Ради Європи, які можуть бути корисними в цьому контексті.
35. У Резолюції 2317 (2020) «Загрози свободі ЗМІ та безпеці журналістів у Європі» Асамблея заявила, що органи Ради Європи повинні не тільки продовжувати виступати за створення у всіх європейських країнах та за їх межами безпечного середовища для журналістів та інших представників ЗМІ, але й використовувати весь свій вплив, щоб спонукати держави-члени швидко та ефективно усунути будь-які загрози свободі ЗМІ, закликаючи до проведення необхідних для цього реформ та підтримуючи їх. Усі держави-члени Ради Європи повинні ефективно гарантувати безпеку журналістів, створювати середовище, сприятливе для свободи ЗМІ, та запобігати зловживанню законами або нормативними положеннями, що можуть вплинути на цю свободу, без якої не може існувати демократія. Крім того, у Рекомендації 2168 (2020) було підкреслено роль Платформи Ради Європи у сприянні захисту журналістики та безпеки журналістів і надано низку рекомендацій Комітету міністрів з метою посилення ролі Платформи та використання всього її потенціалу.
36. У Резолюції 2532 (2024) «Гарантування свободи ЗМІ та безпеки журналістів: обов’язок держав-членів» Асамблея висловила глибоку стурбованість численними нападами на свободу ЗМІ та численними випадками безкарності, особливо стосовно вбивств журналістів. Вона також високо оцінила запуск кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення» (Journalists Matter), спрямованої на забезпечення безпеки журналістів, та закликала держави-члени повністю підтримати цю кампанію та взяти в ній активну участь. Нарешті, Асамблея закликала всі держави-члени співпрацювати з партнерами Платформи з метою сприяння захисту журналістики та безпеки журналістів, а також створення ефективних механізмів реагування на їхні сигнали.
37. Мета Платформи – бути механізмом моніторингу та реагування на загрози журналістам та працівникам ЗМІ в режимі реального часу. З 2015 року Рада Європи співпрацює в цьому новаторському проєкті разом із провідними організаціями журналістів та організаціями, що захищають свободу вираження поглядів.
38. Платформа діє шляхом збору та перевірки повідомлень про серйозні загрози свободі ЗМІ та безпеці журналістів. Ці повідомлення надходять від партнерських організацій Платформи, а потім публікуються з метою підвищення обізнаності та спонукання національних органів влади до дій. Оприлюднюючи ці повідомлення, Платформа прагне забезпечити підзвітність та заохотити держави-члени виконувати свої зобов’язання за Європейською конвенцією з прав людини щодо захисту свободи вираження поглядів. Вона також сприяє діалогу між журналістами, громадянським суспільством та урядами з метою вирішення системних проблем, що впливають на свободу ЗМІ. Від держав-членів очікується, що вони вживатимуть заходів для вирішення цих проблем та інформуватимуть Платформу про дії, вжиті у відповідь на повідомлення. Держави-члени Ради Європи також мають позитивне зобов’язання щодо забезпечення сприятливих умов для плюралізму ЗМІ.
39. Крім того, Платформа з безпеки журналістів слугує інструментом адвокації та звітності, пропонуючи ґрунтований на фактах огляд тенденцій та викликів щодо безпеки журналістів та свободи ЗМІ в Європі. Її щорічні звіти та дані лежать в основі політики та дій Ради Європи, створюючи підґрунтя для ширших зусиль з протидії загрозам свободі преси. Платформа також висвітлює роботу, яку проводить Рада Європи у сфері свободи ЗМІ, зокрема тексти, підготовлені Асамблеєю, стандарти, прийняті Комітетом міністрів, відповідну судову практику Європейського суду з прав людини або роботу Комісара з прав людини.
40. Платформа покладається на добровільні внески урядів для фінансування своєї діяльності на підтримку свободи преси та безпеки журналістів.
41. Щорічна оцінка Платформи надає важливі дані щодо тенденцій та проблем свободи преси в Європі, а також рекомендації щодо їх вирішення на національному та європейському рівнях.
42. Оцінка за 2024 рік показує, що ніколи раніше журналісти не стикалися з такою кількістю різних і різноманітних форм загроз, які підривали журналістику та право громадськості на інформацію. Вплив війни в Україні відчувався далеко за межами країни, а в усій Європі відбулося посилення заходів безпеки, що часто суперечило основним свободам. У кризові часи навіть наші ліберальні демократії можуть відчувати спокусу вжити заходів для обмеження свобод.
43. Щодо України, в оцінці за 2024 рік війна в Україні зазначена як найгостріша проблема, оскільки українські та міжнародні журналісти щодня ризикують життям на передовій. Це країна з найбільшою кількістю сповіщень на Платформі (40), і більшість порушень сталися на окупованих Росією територіях або були пов’язані з російськими силами. У 2024 році Платформа задокументувала щонайменше сім інцидентів, у яких журналісти стали мішенями, включаючи трагічну загибель радника з питань безпеки агентства Reuters Райана Еванса наприкінці серпня під час ракетного удару на сході України. У ряді інших випадків журналісти отримали поранення, а офіси ЗМІ стали мішенями.
44. Наступний розділ містить більш вичерпний огляд дій Російської Федерації проти українських журналістів.

45. Since the start of the war, the Ukrainian media market and community have suffered great losses,Note and Ukrainian journalists had to face new challenges, such as working in unsafe and unstable conditions in all areas of the war zone, surviving in a financial crisis, without electricity, etc. A significant number of media outlets have been forced to close, while others have had to reduce their activity and temporarily lay off their employees without pay. Local and print media have been particularly impacted by these challenges.
46. The Russian Federation has targeted media facilities on diverse occasions, hitting TV towers in Kyiv, Kharkiv and other Ukrainian regions.Note On 6 April 2025 a Russian ballistic missile struck Kyiv, causing significant destruction to buildings housing the editorial offices of Ukraine’s State Foreign Broadcasting Enterprise.Note To this, the Russian Ministry of Defence officially stated that it had destroyed a military facility. As a result of a massive Russian missile strike on Kyiv during the night of 10 July, the offices of the Ukrainian TV channel “Channel 5” suffered significant damage.Note More recently, on 28 August 2025, a massive Russian attack on Ukraine damaged the Kyiv offices of Radio Free Europe/Radio Liberty (RFE/RL) and Ukrainska Pravda, while in the Dnipropetrovsk region, a drone strike damaged the office of local newspaper Mezhivsky Merydian.Note
47. The safety of journalists is of increasing concern. Despite displaying their "PRESS" identification, they are sometimes deliberately targeted by military fire, and the list of reporters injured or killed and media outlets badly damaged by airstrikes has continued to rise. Investigative journalists are facing an increase in attacks, both physical and online, from Russian authorities. Finally, cyberattacks, breaches of source confidentiality and restrictions on access to information are also matters of concern.
48. According to the IMI, Russia has killed 108 media professionals since 24 February 2022. 12 died while reporting, 96 died as combatants or were killed by Russian shelling or torture (data as of 9 May 2025). Dozens of journalists have suffered concussions, limb fractures and injuries, and shrapnel wounds while reporting. At least 333 media outlets have ceased all or part of their operations as a result of the large-scale Russian invasion. Thousands of media professionals had left the country or had to change jobs. Also, IMI recorded cases of threats being sent to journalists and editors of both national and regional media. At first, the occupiers were threatening the journalists physically (by coming to the homes of journalists or their parents); later, the threats moved over to the online realm (by way of e-mails with threats of criminal prosecution, imprisonment in Siberia, torture, interrogations and nuclear weapons). In particular, on 18 May 2022, the editorial board of the Center for Journalistic Investigations Syla Pavdy received a letter including threats about nuclear weapons from Russia.Note
49. The abduction and mistreatment of journalists began with the Russian annexation of Crimea, continued with the occupation of the eastern Donbas, and escalated during the full-scale invasion of Ukraine.
50. In the first months of the occupation of the Crimean peninsula, almost all professional journalism in Crimea was destroyed by the Russian security forces in order to suppress freedom of speech, take control of the media and force journalists to spread Russian propaganda. As a result, a large number of Crimean media ceased their activities, and many journalists left the territory of the peninsula. These events contributed to the emergence of citizen journalists in Crimea, who take daily risks to cover everything that is happening under the occupation. They are mostly not professional journalists, but Crimean Tatar activists and relatives of political prisoners, most of whom are forced to work anonymously for their safety. Citizen journalists are often persecuted by the Russian occupation security forces. During the occupation, many citizen journalists were illegally imprisoned. There are currently 15 citizen journalists on the list including Amet Suleymanov, Iryna Danylovych, Server Mustafaev, Osman Arifmemetov, Tymur Ibrahimov, Marlen Asanov. Russia is gradually trying to completely suppress freedom of speech, including by amending legislation that was illegally integrated into the temporarily occupied territories, and the occupation authorities are constantly looking for excuses to illegally imprison citizen journalists, spying on them, kidnapping them, holding them incommunicado, torturing them, conducting searches in their homes, seizing professional equipment, imposing administrative fines, and illegally trying them in fabricated cases and on charges of sabotage, extremism, or terrorism.
51. The Russian authorities do this in order to avoid acknowledging the crimes committed against journalists, and there is no mechanism for releasing civilians from custody, as it is the case for prisoners of war.
52. The Russian Federation has seized the offices of Ukrainian media outlets in the occupied territories to deliberately spread their aggressive propaganda in those areas. Some media outlets are also forced to shut down due to overt threats by the Russian forces, the inability to operate under temporary occupation, damage to media offices and the financial crisis caused by Russia’s war. Furthermore, IMI has also recorded instances of journalists being captured and kidnapped by Russian forces. At least 100 journalists with regional and national media outlets have been in Russian custody since the start of the Russo–Ukrainian war in 2014.
53. According to Reporters Without Borders,Note in the occupied territories, all local Ukrainian information professionals who refuse to collaborate with the Russian occupation forces are arrested. The Russian occupation forces come to their homes and arrest them in the middle of the night. From one day to the next, their families have no news and do not know where they are being held. It is a long and arduous task for their families to identify them and locate them.
54. To date, at least 26 Ukrainian civilians working in journalism are unlawfully held in Russian custody, in appalling conditions, simply for doing their important job of documenting the truth. These are journalists from occupied Crimea and, since the start of the full-scale invasion in 2022, from parts of Zaporizhzhia Oblast, Kyiv city, and Kyiv Oblast as well. The Russian Federation has tortured and mistreated them, withholding medical assistance. Neither the journalists’ families nor their lawyers have had access to them. Their loved ones live in fear and uncertainty. These journalists had no access to due process, legal aid, or basic humanitarian assistance, which is another violation of fundamental human rights.
55. A report on denial of fair trials in Russia provides data suggesting that violations of fundamental guarantees of independence and impartiality of the judiciary may not merely be procedural weaknesses but rather a reflection of an intentional approach to guide the court system in ways that serve political interests, possibly by undermining the rights of individuals who challenge or contradict the prevailing political objectives.Note Trials are weaponised as a tool of persecution against real or perceived opponents to the Russian regime. Ukrainian prisoners of war are subjected to especially harsh show trials, often paraded as “dangerous Nazis” or “terrorists” before the Russian public, being falsely accused of war crimes or other serious crimes under Russian criminal law to sway the Russian public opinion in support of the special military operation. The victims are unable to invoke international humanitarian law protections, as they are tried on the charges of ordinary crimes under Russian criminal law. There is a systematic denial of justice through the degradation of the Russian justice system and laws. The report concludes by urging the ICC to acknowledge the heinous nature of the crime of the denial of fair trial and prioritise the investigation of the crime on the same par as the crimes committed in the places of unlawful detention and torture.
  56. Ukrainian photojournalist Maks Levin was reporting on the Russian invasion and the fighting between Russian and Ukrainian forces in Kyiv Oblast when he went missing on 13 March 2022. Evidence gathered by the international organisation “Reporters Without Borders”Note showed that he was executed in cold blood by Russian troops on the day he disappeared, possibly following interrogation and torture. Levin’s body and car were found on 1 April 2022 in a forest north of Kyiv, which had been a battlefield at the time.
57. The case of Victoria Roshchyna is emblematic. Ms Roshchyna was a Ukrainian journalist who died after spending over a year in Russian custody. The Russian forces detained her without charges in August 2023 in Ukraine’s temporarily occupied territories, where she was performing her duty as a journalist, planning to report on the life of the people under occupation. She was first held in Russian torture prisons in the occupied part of Zaporizhzhia Oblast and later moved to jail No. 2 in Taganrog, Rostov region, Russia. In October 2024, the Russian Ministry of Defence wrote to her father Volodymyr Roshchyn, notifying him that Victoria had died while in custody.
58. A Reporters Without Borders documentary investigating Ms Roshchyna’s caseNote was released in March 2025, which showed that she had been brutally tortured: her body had stab wounds, she had been electrocuted and weighed under 30 kilos. When the Russian Commissioner sent an inspection to the jail, the guards hid her away in a closed room on another floor. Ms Roshchyna was last seen on 8 September 2024, when she was taken out of her cell and taken to an unknown location. According to an investigation by Forbidden Stories,Note Ms Roshchyna’s remains were part of 757 corpses repatriated to Ukraine from Russia in February 2025. In a letter to Forbidden Stories, Ukrainian prosecutors explained that the forensic examination “revealed numerous signs of torture and ill-treatment on the victim’s body, including abrasions and haemorrhages on various parts of the body, a broken rib, neck injuries, and possible electric shock marks on her feet.” Moreover, Ms Roshchyna’s body had been returned in bad shape (it had been frozen and was in a state of mummification), “with signs of an autopsy that was performed before arrival in Ukraine” and missing certain organs, including parts of the brain, the larynx, and eyeballs, which would have been seemingly performed as an attempt to hide the cause of death.
59. The Main Investigation Department of the Security Service of Ukraine is conducting a pre-trial investigation into her unlawful imprisonment and death. A molecular examination was ordered to identify her body to confirm that it was her. Experts took DNA samples from both of Ms Roshchyna 's parents. Based on the results of this examination, the expert concluded that with a probability of more than 99%, the body belonged to Ms Roshchyna.
60. In addition, in February 2025, a forensic medical examination was ordered to determine the cause of her death, the injuries and the nature of their infliction. According to its results mentioned above and due to the condition of the body, it was not initially possible to determine the cause of death. Therefore, the necessary samples were taken and the issue of conducting an additional forensic examination with the participation of French experts to determine the cause of death and the nature of the injuries is currently being resolved. There is an ongoing investigation by Ukrainian law enforcement officers to establish all the circumstances of Ms Roshchyna’s deprivation of liberty, her death and the use of torture against her.
61. On 1 August 2025, the President of Ukraine, by presidential decree,Note posthumously awarded Victoria Roshchyna the Order of Freedom — a State award conferred for outstanding and exceptional merits in affirming Ukraine’s sovereignty and independence, and in defending constitutional rights and freedoms of individuals and citizens.
62. An example of a missing civilian journalist is Dmytro Khyliuk, who was captured by Russian troops in March 2022,Note while Kyiv Oblast was occupied, and taken to the territory of the Russian Federation. Civilian hostages should be released outside of prisoner swaps, but in Mr Khyliuk’s case, the Russian Federation tried to frame him as a combatant. Dmytro was held in a prison in Russia’s Vladimir region and the Russian authorities have not disclosed any details of his conditions of detention. Another former Ukrainian prisoner of war, who was released last year and had shared a cell with Mr Khyliuk’s for a year, said that he had lost a lot of weight and had weighed “no more than 45 kilos” at the time. He also said that the journalist had been cruelly mistreated. An investigation by Reporters Without BordersNote traced Mr Khyliuk to Preventive Detention Centre No. 2 in Novozybkov, a small city in southwest Russia about 50 km from the Ukrainian border.
63. On 24 August 2025, Mr Khyliuk was released as part of a prisoner exchange between Ukraine and Russia.

  64. As mentioned before, the abduction and mistreatment of journalists predate the full-scale invasion of Ukraine in February 2022.
65. For instance, Stanislav Aseyev, one of the few independent journalists to remain in eastern Ukraine's Donbass region following the separatist takeover, was arbitrarily detained there for two and a half years.Note Following his abduction by Russian-backed separatists on 2 June 2017, Mr Aseyev was held in solitary confinement for a period of one and a half months. During this time, he was subjected to torture. He was subsequently transferred to Isolatsia, a former contemporary art centre that had been converted into a secret concentration camp in Donetsk, where he was compelled to make public “confessions” on Russian television. He was convicted on charges of espionage and extremism, that is, simply for being a journalist. He was finally released during a prisoner exchange on 29 December 2019. Following his return to Kyiv, Mr Aseyev collaborated with the investigative journalism group Bellingcat to locate Denis Kulikovsky, the director of Isolatsia, in Kyiv in 2021 and to facilitate his arrest. At the beginning of January 2024, Mr Kulikovsky was sentenced to 15 years' imprisonment by an Ukrainian court for “cruel treatment”.Note
66. Maksym Butkevych is a journalist and human rights defender, who has worked for 15 years on behalf of victims of human rights abuses, primarily refugees and asylum seekers. His work with Russian nationals who had had to flee Russia and with human rights defenders who remained in the country made him aware of the human rights situation in Russia. After the start of the full-scale invasion, he feared that human rights would be eviscerated and that all of the progress made in Ukraine would be erased. He therefore joined the Ukrainian armed forces, working as a platoon commander. On 21 June 2022 he was captured by Russian troops in the Luhansk region, leading to over 2 years in Russian captivity.Note Upon learning who he was, the Russian authorities orchestrated charges of war crimes, and tortured him until he made a forced confession, before sentencing him to 13 years imprisonment only on the basis of that fake confession.Note He has met many prisoners who have been subjected to the same process. The scheme is that Russians destroy a town with artillery, then blame the civilian casualties on Ukrainian POWs. He learned first-hand how international humanitarian law and human rights law is utterly disregarded by Russia. Over the first few months, he lost 25 kilos. There was a total absence of hygiene, he lived without shoes for several months, and was subjected to beatings, threats of sexual violence, and electric shocks. The vast majority of the abuse was not intended to extract important information, but to inflict suffering on Ukrainian soldiers for maintaining that they are Ukrainian. Russian propagandist officers told them that Russia would soon prevail on the battlefield, that they had the most battle-hardened army in Europe, and that they would not stop at Ukraine in teaching the importance of traditional values. Unfortunately, apart from military POWs, he came across detained civilians who had been sentenced for co-operating with Ukraine; many of them were tortured and forced to confess to crimes that they had never committed. Torture is a system organised from the very top and it is encouraged. Legal changes had made them traitors to the Russian Federation. Another group of civilian detainees were under “preventive arrest”, not accused of anything, and their three-months’ detention was extended again and again, with no information for their loved ones. The real number of such detainees is unknown, but Mr Butkevych assesses that there are more civilian detainees than POWs, with torture and ill-treatment just as widespread as it is against military detainees. Special groups are targeted, such as media professionals, journalists, and activists of the Crimean tartar movement.

 

67. Since early 2014 the European Court of Human Rights has received several inter-State applications and thousands of individual applicationsNote concerning the conflicts in the Autonomous Republic of Crimea and the City of Sevastopol and in eastern Ukraine, and concerning the Russian Federation’s military operations on the territory of Ukraine.
68. In Ukraine v. Russia (re Crimea), the Court found on 25 June 2024 that the Russian authorities were responsible for “administrative practices” entailing numerous violations of the Convention, including the following:
Article 2: enforced disappearances and lack of effective investigations into them;
Article 3: ill-treatment of Ukrainian soldiers, ethnic Ukrainians, Crimean Tatars and journalists; degrading conditions of detention in the Simferopol pre-trial detention centre (SIZO) resulting from overall shortcomings in the organisation and functioning of the Crimean prison system; ill-treatment of “Ukrainian political prisoners” both in Crimea and the Russian Federation and lack of effective investigations into such ill-treatment;
Article 5: unacknowledged and incommunicado detention of Ukrainian soldiers, ethnic Ukrainians, Crimean Tatars and journalists;
Article 10: unlawful suppression of non-Russian media, including closure of Ukrainian and Crimean Tatar television stations; unlawful deprivation of liberty, prosecution and conviction of the “Ukrainian political prisoners” in Crimea for exercising their freedom of expression;
Article 18 (in conjunction with Articles 5, 6, 8, 10 and 11): ongoing restriction of the rights of “Ukrainian political prisoners” for an ulterior purpose not prescribed by the Convention.
69. Regarding this judgment, the Council of Europe’s Committee of Ministers, in its role of supervising the implementation of the Court’s judgments, stated in a decision of 6 March 2025 that the Russian authorities must immediately restore application of the Ukrainian law in Crimea, cease all administrative practices found by the Court to be in breach of the European Convention on Human Rights and release all Ukrainian political prisoners whose human rights were restricted by these practices in Crimea, as well as to free all illegally detained Ukrainian soldiers, ethnic Ukrainians, Crimean Tatars and journalists. Furthermore, the Committee of Ministers invited the authorities of member States to explore all possible means to ensure execution of this judgment, with a view to ensuring accountability for the serious breaches of international law established in it.
70. On 9 July 2025 the Grand Chamber of the European Court of Human Rights delivered a judgment in 4 inter-state cases brought by Ukraine against the Russian Federation. In its judgment, the Court, inter alia, found that the administrative practice in the occupied territory of Ukraine of unjustified interference with freedom to receive and impart information and ideas, instances of intimidation, detention, ill-treatment and killing of journalists, blockages and refusals to register and accredit media outlets and journalists, application of purported laws prohibiting and penalising dissemination of information in support of Ukraine including on social media, application of terrorism and extremism laws to instances of free speech and independent media reporting, excessive and arbitrary effects of measures blocking access to websites and broadcasters in occupied territory, all breached requirements of Article 10 of the Convention. It found the Russian Federation responsible for these grave and serious breaches and a follow up to implementation measures would be given to the judgment at the September 2025 human rights meeting of the Committee of Ministers. Most notably, in the operative part of the judgment, the Court called on the Russian Federation that it “must without delay release or safely return all persons who were deprived of liberty on Ukrainian territory under occupation by the Russian and Russian-controlled forces in breach of Article 5 of the Convention before 16 September 2022 and who are still in the custody of the Russian authorities”.
  71. Reporters without Borders (RSF) has to date filed nine complaints with the ICC, including about Russian strikes on four radio and TV towers in Ukraine, journalists or media crews that have been deliberately targeted by Russian forces or have been the victims of indiscriminate bombardment, the case of a Ukrainian fixer detained for nine days, tortured by Russian forces, the killing of Agence France-Presse’s video co-ordinator Arman Soldin and Ukrainian journalist Bohdan Bitik.
72. These RSF complaints triggered or contributed to 14 investigations by the Ukrainian Prosecutor's Office into crimes against journalists.
73. In February 2025, RSF filed its ninth complaint against Russia with the ICC and the Ukrainian judiciary regarding the Russian Federation’s arbitrary arrest and deportation of at least 19 Ukrainian journalists to its territory or other occupied areas in Ukraine.
74. RSF has also filed two criminal complaints in France. In all, RSF has documented 53 events that could be classified as war crimes, in which a total of 121 journalists have been victims, and the targeting of 14 TV towers and media infrastructure.
  75. Since the beginning of the full-scale invasion launched by Russia, pre-trial investigations have been conducted in Ukraine in 122 criminal proceedings related to war crimes against journalists during the armed conflict.
76. The following facts have been established to date:
65 journalists were killed, including 8 foreign nationals;
46 journalists were injured, 25 of them international;
18 people were illegally detained or imprisoned;
2 journalists are in captivity, and 1 is missing.
77. The pre-trial investigation has yielded the following results:
a total of 16 people were served notices of suspicion in 8 criminal proceedings;
5 indictments against 11 people were sent to court: 3 persons were convicted, 1 to 9 years, 2 to 12 years of imprisonment. As for the other persons, the trial is ongoing.
78. Aside from the case of Victoria Roshchyna, which is outlined above, the following paragraphs present several examples of criminal proceedings undertaken by the Ukrainian judiciary.
79. On 12 March 2025, journalist Oleh Baturin was detained following a tip-off for his pro-Ukrainian position and journalistic activities. He was held for some time in the Kakhovka District Police Department. During his interrogation, he was threatened with a scalp and “bidding farewell to life”. he was handcuffed in the cell to a pipe, where he had to stand all the time, for 6 days. Subsequently, he was taken to the Kherson Regional Administration, where he was interrogated without torture, and then moved to the Kherson Detention Center. He was released on 25 March 2022. On 27 March 2024, the Suvorovskyi District Court of Odesa sentenced the defendants, two representatives of the Russian Federation occupation formations, to 12 years in prison.
80. In July 2022, a journalist of the TV channel “Ukraine”, Slobodian A., was detained for filming stories in Kherson that covered the situation in the city. She was not tortured but she was held from 5 July to 5 August 2022 in the Kherson temporary detention centre, where the conditions were inhumane. The trial is ongoing.
81. On the night of 24-25 August 2024, Reuters journalists were staying at a hotel when a missile hit the premises, killing one journalist and wounding five. This hotel was the only one in Kramatorsk that did not work on a regular basis and it was possible to stay there only after making a prior arrangement with the owner. Journalists from various publications usually stayed at the hotel. According to the investigators, someone informed the Russian armed forces about the location of the hotel. The suspect is a Colonel-General of the Russian Armed Forces. The investigation is ongoing.
82. In 2022, Lithuanian director Mantas Kvedaravičius was working on a film about Mariupol. He was in the city officially on a humanitarian mission, and at the end of March he tried to leave Mariupol. He was on the evacuation list. On 28 March 2022, he and another man (located in the occupied territory) were detained because there were suspicions that Mantas could be an adjuster or a member of the Ukrainian sabotage group. Mantas was not released, and on 1 April 2022 his body was handed over to his wife. He had been executed and there were bruises on the body. The suspects are members of illegal armed groups of the Russian Federation. There is an ongoing joint investigation with Lithuania, and these suspicions were announced on 20 February 2024.
83. On 13 March 2022, between 12 and 13 pm, near the Zhyraf shopping centre in Irpin, Bucha district, Kyiv region, Russian military personnel fired at a car with people inside, resulting in the death of The New York Times journalist Brent Reno. The case is investigated by the National Police, the Security Service of Ukraine and the Office of the Prosecutor General.
84. On 19 September 2022, a local journalist and editor of the Kakhovska Zoria newspaper, Kyselyova Zh., was detained after a search of her apartment. She was taken to the Novokakhovka police department, where she was interrogated, given a preventive conversation, and persuaded to co-operate with the occupation authorities. They threatened to imprison her minor son. She was detained at the police station until 1 October 2022 and then released. The pre-trial investigation is ongoing.
85. On 27 June 2024, representatives of the administration or Russian military again came to Ms Kiselyova's home, tied her up, put a bag over her head and took her in an unknown direction. They brought her to a private house, unknown to her, where she was interrogated about her pro-Ukrainian position, journalistic activities, co-operation with the Armed Forces, the SBU, etc. She was interrogated about local activists, including Oleh Baturin. The next day, she was probably dragged to the outskirts of Genichesk, where she was placed in the basement of a small hotel. There, she was tortured, struck all over her body, electrocuted, and accused of subversion. On 31 July 2024, she was released. The pre-trial investigation is ongoing.
86. A journalist of Radio Liberty, Tolstyakova K., while conducting her activities in the vicinity of Kyiv, found documents of Russian servicemen and subsequently began communicating via WhatsApp and Telegram to find out their whereabouts. In response, a Russian serviceman began to threaten to kill her via messenger apps. On 26 September 2022, the Solomianskyi District Court of Kyiv sentenced this serviceman to 9 years in prison.
87. Ukrainian law enforcement agencies have been co-operating with the International Criminal Court (ICC) since the beginning of the invasion. The Office of the Prosecutor General fulfils the ICC's requests in accordance with international and national law.

  88. Since the start of the full-scale war of aggression in February 2022, the Russian Federation has committed over 800 crimes against media and media professionals.
89. This war is also a war against truth, and as such free media and journalists are treated as enemies by the aggressor.
90. The recent prisoner exchanges between Ukraine and the Russian Federation prove once again that the process of liberating journalists in Russian captivity presents specific challenges.
91. We all know that the current Russian regime does not care for international law. Therefore, the only means to ensure the release and return to Ukraine of those journalists who have been arrested and are illegally detained is exerting political and diplomatic pressure on the Russian Federation. Pressure of sanctions and accountability mechanisms should also be mounted and steadily and continuously increased.
92. This is a role that every member State of the Council of Europe should play. It is an obligation both under the Statute of the Council of Europe (ETS No. 1) and under the Reykjavík Declaration.
93. Moreover, I believe that international organisations to which the Russian Federation is a member, in particular the UN and the OSCE, as well as the ICRC as an international non-governmental organisation, could play an important role in this regard.
94. Regarding the Council of Europe itself, Journalists Matter, the Council of Europe Campaign for the Safety of Journalists, could be used more extensively to highlight the situation of Ukrainian journalists illegally detained in the Russian Federation, and this awareness-raising effort could be amplified through international and local journalists’ associations. The Platform on the Safety of Journalists should be engaged in documenting instances of serious and grave breaches of international human rights law by the Russian authorities.
95. I would also wish to encourage parliamentarians to engage with their governments to support journalists. Financial help would be useful in this regard, as Ukrainian media’s financial situation has been hit hard. The European Union is doing its part with a new €10 million grant programme,Note and member States could do the same to help free media survive in times of war. In addition, measures should also be taken to integrate Ukrainian journalists displaced externally, to report on events as regards Ukraine and the war of aggression in the national media of the host member States.
96. It is important not to be silent. In this regard, I would like to mention the example of Nariman Dzhelyal, first deputy chairman of the Mejlis of the Crimean Tatar People, who was a political prisoner but also a journalist, and who was probably one of the first civilians in captivity to be released. He was aware that the Assembly had spoken about him and called for his release, and it was important for him when he returned to see that he had not been forgotten.
97. On the matter of remembrance, I would like to salute and support the proposal made by the President of the Assembly, Mr Theodoros Rousopoulos, to establish an annual “Victory for Victoria”Note commemoration, honouring war correspondents and journalists who risk (and often lose) their lives in the line of duty while defending the right to information and truth in conflict zones. Mr Rousopoulos proposed that this commemoration, which could be celebrated at the autumn part-session of the Assembly, should be named in memory of Victoria Roshchyna, although her story is not an isolated one. Every year, dozens of journalists are killed, imprisoned, or forcibly disappeared in war zones.
98. The objectives of this commemoration would be to:
commemorate journalists killed or disappeared in conflict, especially those covering war crimes or defending human rights;
promote freedom of expression, media independence, and the protection of journalists as enshrined in the European Convention on Human Rights and Council of Europe standards;
support Council of Europe initiatives such as the Platform for the Protection of Journalism and Safety of Journalists.
99. The “Victory for Victoria” commemoration could be marked for example by specific resolutions of the Assembly, a minute of silence during Assembly autumn part-session (Victoria was born October 1996 and killed September 2024), or side events or committee hearings in co-operation with journalism organisations across Europe.
100. Drawing upon these conclusions, I hereby propose a set of concrete measures in the draft resolution.