Ольга Найман мріє познайомити коханого з сином. Андрій — військовий медик, понад 500 днів у полоні
Джерело: Свої.City
Авторка: Ганна КУРЦАНОВСЬКА
Люди, які приїхали на акцію з різних міст країни, хочуть почути, що ця державна структура зробила для порятунку їхніх рідних. Адже згідно з Женевською конвенцією — медики не комбатанти й вони не повинні бути в полоні та не є обмінним фондом.
“На жаль, у сучасному світі простих слів замало і для того, щоб довести злочини Росії — потрібні докази. Правильно зібрані, оформлені відповідно до законодавства і передані до міжнародних інституцій. Лише так ми зможемо притягнути до відповідальності російських злочинців”, — сказала на акції Світлана Богданенко, одна з активісток громадської організації “Військові медики України”.
За її словами, їхня громадська організація зібрала та передала до більше ніж 40 посольств країн світу документальні докази захоплення та утримання Росією українських військових медиків у полоні. Ці документи були передані до МЗС із закликом долучитися до розповсюдження злочинів Росії по офіційнім дипломатичним каналам.
“Світ має знати правду про злочини Росії!”, — зазначила Світлана Богданенко.
Разом навчалися, одружилися в Маріуполі
Разом з Андрієм Найманом у полоні перебувають його колеги, які залишилися у Маріуполі рятувати життя військових і цивільних. А потім вийшли у полон з “Азовсталі”. Весь цей час Ольга, як може, бореться за визволення коханого, з яким вони побралися у жовтні 2021.
Ольга Найман по можливості відвідує у Львові всі акції на підтримку полонених всіх підрозділів, які боролися за Маріуполь проти окупантів. В червні цього року вона на подібний захід в Києві приїжджала з сином. Цього разу в столиці жінка без Ярослава. Ольга каже, рідні і друзі допомагають їй боротися за визволення Андрія, щоб він швидше вийшов з ворожої буцегарні.
Ще з дитинства Андрій для себе вирішив ким буде в майбутньому і впевнено до цього йшов. Після закінчення ліцею в Києві, коли прийшов час визначитись з вищим навчальним закладом, без вагань обрав Національний медичний університет імені Богомольця: до 2016-го навчався на факультеті підготовки лікарів для Збройних сил України. Наступні два роки знання здобував в Українській військово-медичній академії.
“Андрій завжди пишався званням лікаря, він ніколи не ставив під сумнів свій вибір”, — зазначила Ольга.
Саме в академії Андрій і Ольга познайомилися, обидва навчалися на факультеті підготовки військових лікарів і за спеціальністю “Терапія”. З 2018 року Андрій Найман службу проходив в Маріуполі. Коли на базі 61-го мобільного шпиталю було створено 555 гарнізонний, очолив неврологічне відділення. Надавав медичну допомогу як військовослужбовцям, так і цивільним.
“Після розподілу з червня 2018 року я проходила службу в Покровську, а він у Маріуполі. Здається, відстань між містами не така вже й велика, але коли ви двоє на військовій службі та ще й в зоні ООС, то можливість побачитись залишається тільки під час відпустки. 2021 рік, як виявилось, для нас був кращим — у мене на той час завершився контракт, одруження, вагітність і можливість весь час бути разом в Маріуполі. Але тривало це не так довго, приблизно пів року. Потрібно було вирішити певні питання з документами. 20 лютого 2022 року у мене ще була можливість виїхати з мирного, ще українського Маріуполя”, — згадує Ольга.
На “Азовсталі” побачив коротеньке відео і фото новонародженого сина
24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, Андрій був у шпиталі. Він вже в перший день зрозумів, в яких умовах доведеться працювати. Варіанти втекти чи порушити присягу начальник неврологічного відділення навіть не розглядав. Ольга згадує, що чоловік за будь-якої можливості намагався виходити на зв’язок, жодного разу не казав коханій як йому важко працювати, коли над ним пролітають снаряди, а поруч падають авіабомби.
Андрій Найман завжди пишався тим, що він лікар, пишався тим, що рятує найдорожче - життя людей
“Коли був зв’язок, від нього приходили короткі повідомлення: “Я живий”, “Працюємо”, або “+”. Бо знав, наскільки мені це важливо. Але з часом, як ми знаємо, зі звʼязком ставало все важче, тому мені могли телефонувати або писати хтось з його колег. І цього було достатньо, оскільки з різних джерел я розуміла, в яких умовах вони опинились. Знаєте, ще до 1 березня сподівалася і переконувала в цьому інших, що їх повинні відвести від лінії. Але коли місто опинилось в повному оточенні, зрозуміла, що це небезпечно для них же. Ну, і вони не могли залишити таку кількість поранених в місті”, — розповідає дружина полоненого медика.
16 березня від авіаудару був знищений останній корпус шпиталю, який до цього дня ще працював. Весь медперсонал разом із пораненими розділився на дві групи. Андрій Найман у складі однієї з груп долучився до українських військових на “Азовсталі”, частина перебазувалася на завод Ілліча. Про те, що її чоловік з частиною колег зі шпиталю знаходиться на металургійному заводі “Азовсталь” Ольга дізналась з відео в телеграм-каналі, яке опублікувала пресслужба тоді ще полку “Азов”.
“Андрій не дуже багато розказував про ті жахіття, які насправді відбувалися в Маріуполі. Повторював, що роботи багато, але не вистачає медикаментів та умов для надання допомоги. Постійно мене заспокоював, казав, щоб не дивилася новини, бо я в той момент була вже на останньому місяці вагітності. Наш синочок Ярослав народився 19 квітня 2022 року. В цей час у Андрія ще була можливість отримати фото в соцмережах. Тому коротенькі відео і фото новонародженого сина побачив. До речі, ім’я для сина обрав саме Андрій, як тільки дізналися новину про вагітність і те, що очікуємо саме хлопчика”, — згадує Ольга.
Де зараз мій коханий і що у нього зі здоров'ям — я не знаю
До 18 травня 2022 року під постійними авіаударами, артилерійськими обстрілами, під час штурмів заводу, в нелюдських умовах в імпровізованому госпіталі разом з колегами Андрій Найман надавав медичну допомогу пораненим. Їх намагались знищити з моря, з повітря і суші, а вони продовжували робити більше, ніж здається можливим.
Далі був наказ командування про вихід з “Азовсталі”. 16 травня з металургійного підприємства вийшли перші оборонці Маріуполя. Через два дні Андрій вийшов на зв'язок з дружиною. Ольга тоді запитала чоловіка, чи він знає, що їх вивозять на територію так званої “ДНР”. Андрій промовчав. Потім написав повідомлення: “Все можливо”.
А вже 19 травня зранку Ольга побачила чергове відео виходу наших військовослужбовців з території заводу, в якому на останніх секундах її чоловік сідає в автобус. Відтоді Андрій був в Оленівці, періодично виходив на зв'язок або через когось передавав, що з ним все нормально і він живий.
На відео Ольга побачила свого коханого Андрія, він разом з іншими оборонцями та медиками виходив за наказом у ворожий полон
“Як і іншим сім'ям, трагедію в Оленівській колонії було надзвичайно важко перенести. Коли ти не можеш усвідомити, що таке можливо в наш час, що це зроблено навмисно, ти переглядаєш всі новини, молишся і чекаєш дива. Десь після обіду 29 липня він сам подзвонив, сказав: “Я живий”. Не уявляєте, як тоді на душі стало легко”, — поділилася співрозмовниця.
В Оленівці начальник неврологічного відділення Маріупольського шпиталю №555 пробув до жовтня 2022 року, далі про його місцеперебування рідні дізнавалась від звільнених медиків або військових.
“Вони розповідали, де Андрій перебував на момент їхнього звільнення. Це вся інформація, яка у мене є. Я вдячна звільненим, які самі мене знаходили через пошукові телеграм-канали чи через знайомих, і намагалися розказати про Андрія, про умови перебування у полоні. Ці дзвінки чи повідомлення від них для мене, наче ковток свіжого повітря. На жаль, обмінів вже давно немає, останній був 6 травня. Тож як зараз Андрій, в якому стані — я не знаю, і чи знаходиться в тому ж місці, де був весь цей час.
Знаєте, щоранку я прокидаюся з надією, що саме сьогодні буде той день. Але ввечері ти розумієш, що ще один день коханий провів там і попереду знову залишається невідомість. Вірю, що скоро цей день нарешті настане. Адже нас стільки всього чекає, а найголовніше — знайомство з сином".
Медики у полоні — порушення статутів Женевської конвенції
Рідні медиків, які потрапили у полон, об’єдналися у громадську організацію “Військові медики України” задля спільної мети — привернути увагу міжнародних організацій до невиконання статутів Женевської конвенції Російською Федерацією, наголосити на звільненні не комбатантів. Нині понад 500 медиків, які допомагали та рятували військових і цивільних, перебувають у російському полоні.
Рідні полонених медиків звертаються в усі інстанції, аби добитися їхнього повернення
Рідні звертаються до всіх інстанцій, виходять на акції, щоб привернути увагу світу, що утримання в заручниках медичних працівників є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права з боку Росії.
27 липня, до дня медичного працівника, Центр громадянських свобод разом з громадською організацією “Військові медики України” розпочали інформаційну та адвокаційну кампанію, місія якої — дотримання прав полонених медиків внаслідок російсько-української війни. Продовжують звертати увагу міжнародних медичних інституцій та організацій посилити тиск на РФ задля повернення тих, хто рятував життя.
Авторка: Ганна КУРЦАНОВСЬКА
Люди, які приїхали на акцію з різних міст країни, хочуть почути, що ця державна структура зробила для порятунку їхніх рідних. Адже згідно з Женевською конвенцією — медики не комбатанти й вони не повинні бути в полоні та не є обмінним фондом.
“На жаль, у сучасному світі простих слів замало і для того, щоб довести злочини Росії — потрібні докази. Правильно зібрані, оформлені відповідно до законодавства і передані до міжнародних інституцій. Лише так ми зможемо притягнути до відповідальності російських злочинців”, — сказала на акції Світлана Богданенко, одна з активісток громадської організації “Військові медики України”.
За її словами, їхня громадська організація зібрала та передала до більше ніж 40 посольств країн світу документальні докази захоплення та утримання Росією українських військових медиків у полоні. Ці документи були передані до МЗС із закликом долучитися до розповсюдження злочинів Росії по офіційнім дипломатичним каналам.
“Світ має знати правду про злочини Росії!”, — зазначила Світлана Богданенко.
Разом навчалися, одружилися в Маріуполі
Разом з Андрієм Найманом у полоні перебувають його колеги, які залишилися у Маріуполі рятувати життя військових і цивільних. А потім вийшли у полон з “Азовсталі”. Весь цей час Ольга, як може, бореться за визволення коханого, з яким вони побралися у жовтні 2021.
Ольга Найман по можливості відвідує у Львові всі акції на підтримку полонених всіх підрозділів, які боролися за Маріуполь проти окупантів. В червні цього року вона на подібний захід в Києві приїжджала з сином. Цього разу в столиці жінка без Ярослава. Ольга каже, рідні і друзі допомагають їй боротися за визволення Андрія, щоб він швидше вийшов з ворожої буцегарні.
Ще з дитинства Андрій для себе вирішив ким буде в майбутньому і впевнено до цього йшов. Після закінчення ліцею в Києві, коли прийшов час визначитись з вищим навчальним закладом, без вагань обрав Національний медичний університет імені Богомольця: до 2016-го навчався на факультеті підготовки лікарів для Збройних сил України. Наступні два роки знання здобував в Українській військово-медичній академії.
“Андрій завжди пишався званням лікаря, він ніколи не ставив під сумнів свій вибір”, — зазначила Ольга.
Саме в академії Андрій і Ольга познайомилися, обидва навчалися на факультеті підготовки військових лікарів і за спеціальністю “Терапія”. З 2018 року Андрій Найман службу проходив в Маріуполі. Коли на базі 61-го мобільного шпиталю було створено 555 гарнізонний, очолив неврологічне відділення. Надавав медичну допомогу як військовослужбовцям, так і цивільним.
“Після розподілу з червня 2018 року я проходила службу в Покровську, а він у Маріуполі. Здається, відстань між містами не така вже й велика, але коли ви двоє на військовій службі та ще й в зоні ООС, то можливість побачитись залишається тільки під час відпустки. 2021 рік, як виявилось, для нас був кращим — у мене на той час завершився контракт, одруження, вагітність і можливість весь час бути разом в Маріуполі. Але тривало це не так довго, приблизно пів року. Потрібно було вирішити певні питання з документами. 20 лютого 2022 року у мене ще була можливість виїхати з мирного, ще українського Маріуполя”, — згадує Ольга.
На “Азовсталі” побачив коротеньке відео і фото новонародженого сина
24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, Андрій був у шпиталі. Він вже в перший день зрозумів, в яких умовах доведеться працювати. Варіанти втекти чи порушити присягу начальник неврологічного відділення навіть не розглядав. Ольга згадує, що чоловік за будь-якої можливості намагався виходити на зв’язок, жодного разу не казав коханій як йому важко працювати, коли над ним пролітають снаряди, а поруч падають авіабомби.
Андрій Найман завжди пишався тим, що він лікар, пишався тим, що рятує найдорожче - життя людей
“Коли був зв’язок, від нього приходили короткі повідомлення: “Я живий”, “Працюємо”, або “+”. Бо знав, наскільки мені це важливо. Але з часом, як ми знаємо, зі звʼязком ставало все важче, тому мені могли телефонувати або писати хтось з його колег. І цього було достатньо, оскільки з різних джерел я розуміла, в яких умовах вони опинились. Знаєте, ще до 1 березня сподівалася і переконувала в цьому інших, що їх повинні відвести від лінії. Але коли місто опинилось в повному оточенні, зрозуміла, що це небезпечно для них же. Ну, і вони не могли залишити таку кількість поранених в місті”, — розповідає дружина полоненого медика.
16 березня від авіаудару був знищений останній корпус шпиталю, який до цього дня ще працював. Весь медперсонал разом із пораненими розділився на дві групи. Андрій Найман у складі однієї з груп долучився до українських військових на “Азовсталі”, частина перебазувалася на завод Ілліча. Про те, що її чоловік з частиною колег зі шпиталю знаходиться на металургійному заводі “Азовсталь” Ольга дізналась з відео в телеграм-каналі, яке опублікувала пресслужба тоді ще полку “Азов”.
“Андрій не дуже багато розказував про ті жахіття, які насправді відбувалися в Маріуполі. Повторював, що роботи багато, але не вистачає медикаментів та умов для надання допомоги. Постійно мене заспокоював, казав, щоб не дивилася новини, бо я в той момент була вже на останньому місяці вагітності. Наш синочок Ярослав народився 19 квітня 2022 року. В цей час у Андрія ще була можливість отримати фото в соцмережах. Тому коротенькі відео і фото новонародженого сина побачив. До речі, ім’я для сина обрав саме Андрій, як тільки дізналися новину про вагітність і те, що очікуємо саме хлопчика”, — згадує Ольга.
Де зараз мій коханий і що у нього зі здоров'ям — я не знаю
До 18 травня 2022 року під постійними авіаударами, артилерійськими обстрілами, під час штурмів заводу, в нелюдських умовах в імпровізованому госпіталі разом з колегами Андрій Найман надавав медичну допомогу пораненим. Їх намагались знищити з моря, з повітря і суші, а вони продовжували робити більше, ніж здається можливим.
Далі був наказ командування про вихід з “Азовсталі”. 16 травня з металургійного підприємства вийшли перші оборонці Маріуполя. Через два дні Андрій вийшов на зв'язок з дружиною. Ольга тоді запитала чоловіка, чи він знає, що їх вивозять на територію так званої “ДНР”. Андрій промовчав. Потім написав повідомлення: “Все можливо”.
А вже 19 травня зранку Ольга побачила чергове відео виходу наших військовослужбовців з території заводу, в якому на останніх секундах її чоловік сідає в автобус. Відтоді Андрій був в Оленівці, періодично виходив на зв'язок або через когось передавав, що з ним все нормально і він живий.
На відео Ольга побачила свого коханого Андрія, він разом з іншими оборонцями та медиками виходив за наказом у ворожий полон
“Як і іншим сім'ям, трагедію в Оленівській колонії було надзвичайно важко перенести. Коли ти не можеш усвідомити, що таке можливо в наш час, що це зроблено навмисно, ти переглядаєш всі новини, молишся і чекаєш дива. Десь після обіду 29 липня він сам подзвонив, сказав: “Я живий”. Не уявляєте, як тоді на душі стало легко”, — поділилася співрозмовниця.
В Оленівці начальник неврологічного відділення Маріупольського шпиталю №555 пробув до жовтня 2022 року, далі про його місцеперебування рідні дізнавалась від звільнених медиків або військових.
“Вони розповідали, де Андрій перебував на момент їхнього звільнення. Це вся інформація, яка у мене є. Я вдячна звільненим, які самі мене знаходили через пошукові телеграм-канали чи через знайомих, і намагалися розказати про Андрія, про умови перебування у полоні. Ці дзвінки чи повідомлення від них для мене, наче ковток свіжого повітря. На жаль, обмінів вже давно немає, останній був 6 травня. Тож як зараз Андрій, в якому стані — я не знаю, і чи знаходиться в тому ж місці, де був весь цей час.
Знаєте, щоранку я прокидаюся з надією, що саме сьогодні буде той день. Але ввечері ти розумієш, що ще один день коханий провів там і попереду знову залишається невідомість. Вірю, що скоро цей день нарешті настане. Адже нас стільки всього чекає, а найголовніше — знайомство з сином".
Медики у полоні — порушення статутів Женевської конвенції
Рідні медиків, які потрапили у полон, об’єдналися у громадську організацію “Військові медики України” задля спільної мети — привернути увагу міжнародних організацій до невиконання статутів Женевської конвенції Російською Федерацією, наголосити на звільненні не комбатантів. Нині понад 500 медиків, які допомагали та рятували військових і цивільних, перебувають у російському полоні.
Рідні полонених медиків звертаються в усі інстанції, аби добитися їхнього повернення
Рідні звертаються до всіх інстанцій, виходять на акції, щоб привернути увагу світу, що утримання в заручниках медичних працівників є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права з боку Росії.
27 липня, до дня медичного працівника, Центр громадянських свобод разом з громадською організацією “Військові медики України” розпочали інформаційну та адвокаційну кампанію, місія якої — дотримання прав полонених медиків внаслідок російсько-української війни. Продовжують звертати увагу міжнародних медичних інституцій та організацій посилити тиск на РФ задля повернення тих, хто рятував життя.