Викрали в паспортному столі. ФСБ понад вісім місяців утримувала в ізоляторах мешканку Мелітополя
Джерело: МІПЛ
Авторка: Яна Губська
Степовий Мелітополь, що розташований на півдні Запорізької області, має стратегічно важливе значення. Його окупація створила для Росії зручний коридор між Кримом та південними районами Донбасу. А окупували місто майже миттєво. Російські сили в кілька разів перевищували українські, тож 26 лютого 2022 року Мелітополь вже повністю опинився під контролем армії РФ. Почалися перші чистки. І перші викрадення цивільних.
Чим довше місто перебуває під російською окупацією, тим ширше розповзаються щупальця загарбників. За деякий час в Мелітополі почали видавати російські паспорти. Відмовитися від нього можна, однак це з дуже високою вірогідністю створить людині та її родині додаткові проблеми. До тих, хто виказує своє незадоволення, застосовують тиск. Так сталося і у випадку Людмили Чуб.
Людмила Чуб працювала у магазині косметики. За півтора року після початку російської окупації власники крамниці змусили її взяти російське громадянство, погрожуючи звільнити з роботи. Людмила пішла в окупаційний паспортний стіл.
Немає паспорта — немає роботи, — згадує Людмила. — Тож довелося зробити. У мене є відео, як я стою у паспортному столі і обурююсь, скільки людей загнали отримувати ці “курячі” паспорти. Ну, і це побачив охоронець. Відтоді все понеслося.
Людмила Чуб. Фото: Facebook-сторінка героїні
Охоронцем у паспортному столі виявився росіянин. Він відвів жінку в окупаційну поліцію. Там її допитала ФСБ. Поміж іншим у Чуб перевірили телефон, де знайшли відео 2022 року її ж авторства. На ньому знято російську техніку, а на тлі звучать коментарі Людмили про дії окупантів. Серед медіафайлів були й записи розташування ворожої техніки в парку, які пізніше жінка надіслала журналісту.
— Як побачили все, то сказали, що на 20 років мене посадять. А я дивлюся, в який цирк потрапила, і нічого не можу зрозуміти, — говорить Чуб. — Допитувалися, для чого знімала відео. Відповіла, що напам’ять.
Зрештою у жінки відібрали паспорт і телефон і затримали на три дні, запроторивши в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) Мелітополя. Ніхто не цікавився чи вона голодна, говорили, що їсти їй “не положено”.
Слідчий ізолятор розташований поруч із Центром первинної медико-санітарної допомоги та Мелітопольською райдержадміністрацією
Під кінець третього дня утримання Людмилу Чуб повезли додому, аби провести обшук. Під час нього росіяни знайшли український прапор і патріотичні стрічки.
Я іноді розвішувала “Мелітополь — Україна”. В жодних організаціях не перебувала, просто від себе це робила.
У жінки забрали комп’ютер, телефони, флешки і гроші. Після цього її відвезли у ФСБ.
Офіс ФСБ у молитовному домі
Свій офіс ефесбешники облаштували у молитовного дому. Попри те що на голові жінки був мішок, на стіні вона угледіла велику картину з Ісусом Христом і здогадалася, куди її привезли. Двоє росіян почали допитувати про зв’язки з ЗСУ.
Питають, звідки ти гроші отримувала? А я дивлюся на них мов на ідіотів. Ну що я маю їм сказати? “Ти була на мітингу?” — “Була, що тут такого?” Потім почали говорити, що я організовувала ці мітинги. А в мене очі квадраті: “Хто організовував?! Я була там два рази”.
Людмила пригадує, що росіянам, які її допитували, було за 40 років, один із них мав позивний “Француз”. Після допиту її знову відвезли в ІТТ, де головним був кавказець на прізвисько “Борода”. Він обіцяв, що за відсутності у вилученому комп’ютері Людмили чогось такого, що їм не сподобається, її відпустять.
Незаконними затриманнями українців в окупації займаються, зокрема, представники Федеральної служби безпеки РФ. Ілюстративне фото
В ІТТ Чуб просиділа 15 діб — “Француз” домовився, аби окупаційний суд призначив їй адміністративне покарання нібито за порушення комендантської години. Після того як термін сплив, окупаційний суд, в якому працювали здебільшого колаборанти, раз у раз призначав їй адміністративні покарання впродовж восьми місяців поспіль. Увесь цей час жінку утримували в неволі. Судові засідання, каже вона, тривали по п’ять хвилин.
Згодом “Борода” забрав жінку в офіс ФСБ. Дорогою розповідав про жорстоких українців і що в бібліотеках росіяни знайшли нацистські літературу і символи. Коли Людмилу Чуб вдруге привезли у ФСБ, вона обурилася, мовляв, скільки ще її так возитимуть?! Окупанти почали кричати на жінку, заламали їй руки і замотали їх скотчем.
Я викручувалася, кричала. Вони мені руки змотали, а я той скотч розірвала. Вони на мене дивляться і кажуть: “Так, тепер кайданки”. Не знаю як, але одну руку я з них витягнула.
Людмила Чуб. Фото: Facebook-сторінка героїні
Ув’язнення у Приазовському, Якимівці та Веселому
Після того як до Мелітопольського ІТТ почали привозити нових бранців, Людмилу Чуб вирішили перевезти в ІТТ Приазовська:
— У Приазовському я навіть шматка масла не бачила. Вранці давали суп чи борщ. Влітку — який-небудь салат, а наприкінці дня — кефір чи ряжанку з булочкою. Їжа була ніяка.
Пізніше Чуб перевели в Якимівку, де найгіршим випробуванням для жінки стали постійні перевірки, взяття відбитків пальців, слини, проходження поліграфу — загалом 24 рази:
Я їм сказала, що цими відбитками вже можна вистелити дорогу до Москви й назад.
Після утримання в Якимівці Людмилу Чуб перевезли в ізолятор селища Веселе. Тут була змога спілкуватись із іншими бранками, адже їх разом виводили на прогулянку. У Веселому, згадує Людмила, до затриманих ставилися трохи краще, ніж в інших місцях: дозволяли гуляти по дві години. Проте посилки від рідних дозволяли не завжди — все залежало від охоронця. Якось напередодні Нового року рідні передали фрукти одній із бранок, але та їх так і не побачила.
Ймовірний маршрут переміщення Людмили Чуб
У Веселому бранців також залучали до фізичної роботи. Чоловіків, зокрема, змушували наповнювати мішки піском і робити укріплення. В цьому ізоляторі окупанти також любили вмикати гімн Росії. Людмила пригадує охоронця, який представився вчителем із Саратова, де раніше викладав в училищі і отримував 16 тисяч рублів на місяць. В окупаційний слідчий ізолятор чоловік приїхав працювати охоронцем за вищу зарплату.
Депортація
У лютому 2024 року Людмилу Чуб вкотре повезли на суд. Окупанти перевірили, що сталося з технікою, яку жінка знімала у 2022 році. Зʼясуваломя, що з нею все гаразд, тож викрадену відпустили.
Мені постійно цим докоряли. Один, я не бачила хто, бо очі були зав’язані, весь час сідав у машину і починав: “Чому ви так не любите Росію?” Я й кажу: “За що її взагалі любити?”
Згодом Людмилі наказали піти в окупаційну міграційну службу, де вона підписала документ про те, що її депортують. На руки його не видали, натомість ФСБ віддала комп’ютер і телефон. Людмилу також змусили записати відео, що вона не приймає режим Російської Федерації та не згодна з ним. Після цього жінку посадили в автобус і повезли. “Француз” запитував, куди Чуб збирається. Та відповідала, що в Київ чи Запоріжжя.
А він каже: “А, ну в Запоріжжі ми за місяць будемо”. Я промовчала.
21 березня 2024 року Людмила Чуб перетнула кордон із Росією. Разом із нею їхали ще п’ятеро бранців. В автобусі їх везли через Ростов на Кавказ. О шостій ранку їх доправили до в’їзду в Грузію, проте перетнути кордон вдалося аж ввечері.
Історія Людмилі — одна з небагатьох, коли затриманій в окупації людині зрештою вдається вийти на волю. Ті ж, із ким вона зустрілася в ізоляторах, та інші цивільні з Мелітополя, продовжують сидіти за ґратами.
Авторка: Яна Губська
Степовий Мелітополь, що розташований на півдні Запорізької області, має стратегічно важливе значення. Його окупація створила для Росії зручний коридор між Кримом та південними районами Донбасу. А окупували місто майже миттєво. Російські сили в кілька разів перевищували українські, тож 26 лютого 2022 року Мелітополь вже повністю опинився під контролем армії РФ. Почалися перші чистки. І перші викрадення цивільних.
Чим довше місто перебуває під російською окупацією, тим ширше розповзаються щупальця загарбників. За деякий час в Мелітополі почали видавати російські паспорти. Відмовитися від нього можна, однак це з дуже високою вірогідністю створить людині та її родині додаткові проблеми. До тих, хто виказує своє незадоволення, застосовують тиск. Так сталося і у випадку Людмили Чуб.
Людмила Чуб працювала у магазині косметики. За півтора року після початку російської окупації власники крамниці змусили її взяти російське громадянство, погрожуючи звільнити з роботи. Людмила пішла в окупаційний паспортний стіл.
Немає паспорта — немає роботи, — згадує Людмила. — Тож довелося зробити. У мене є відео, як я стою у паспортному столі і обурююсь, скільки людей загнали отримувати ці “курячі” паспорти. Ну, і це побачив охоронець. Відтоді все понеслося.
Людмила Чуб. Фото: Facebook-сторінка героїні
Охоронцем у паспортному столі виявився росіянин. Він відвів жінку в окупаційну поліцію. Там її допитала ФСБ. Поміж іншим у Чуб перевірили телефон, де знайшли відео 2022 року її ж авторства. На ньому знято російську техніку, а на тлі звучать коментарі Людмили про дії окупантів. Серед медіафайлів були й записи розташування ворожої техніки в парку, які пізніше жінка надіслала журналісту.
— Як побачили все, то сказали, що на 20 років мене посадять. А я дивлюся, в який цирк потрапила, і нічого не можу зрозуміти, — говорить Чуб. — Допитувалися, для чого знімала відео. Відповіла, що напам’ять.
Зрештою у жінки відібрали паспорт і телефон і затримали на три дні, запроторивши в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) Мелітополя. Ніхто не цікавився чи вона голодна, говорили, що їсти їй “не положено”.
Слідчий ізолятор розташований поруч із Центром первинної медико-санітарної допомоги та Мелітопольською райдержадміністрацією
Під кінець третього дня утримання Людмилу Чуб повезли додому, аби провести обшук. Під час нього росіяни знайшли український прапор і патріотичні стрічки.
Я іноді розвішувала “Мелітополь — Україна”. В жодних організаціях не перебувала, просто від себе це робила.
У жінки забрали комп’ютер, телефони, флешки і гроші. Після цього її відвезли у ФСБ.
Офіс ФСБ у молитовному домі
Свій офіс ефесбешники облаштували у молитовного дому. Попри те що на голові жінки був мішок, на стіні вона угледіла велику картину з Ісусом Христом і здогадалася, куди її привезли. Двоє росіян почали допитувати про зв’язки з ЗСУ.
Питають, звідки ти гроші отримувала? А я дивлюся на них мов на ідіотів. Ну що я маю їм сказати? “Ти була на мітингу?” — “Була, що тут такого?” Потім почали говорити, що я організовувала ці мітинги. А в мене очі квадраті: “Хто організовував?! Я була там два рази”.
Людмила пригадує, що росіянам, які її допитували, було за 40 років, один із них мав позивний “Француз”. Після допиту її знову відвезли в ІТТ, де головним був кавказець на прізвисько “Борода”. Він обіцяв, що за відсутності у вилученому комп’ютері Людмили чогось такого, що їм не сподобається, її відпустять.
Незаконними затриманнями українців в окупації займаються, зокрема, представники Федеральної служби безпеки РФ. Ілюстративне фото
В ІТТ Чуб просиділа 15 діб — “Француз” домовився, аби окупаційний суд призначив їй адміністративне покарання нібито за порушення комендантської години. Після того як термін сплив, окупаційний суд, в якому працювали здебільшого колаборанти, раз у раз призначав їй адміністративні покарання впродовж восьми місяців поспіль. Увесь цей час жінку утримували в неволі. Судові засідання, каже вона, тривали по п’ять хвилин.
Згодом “Борода” забрав жінку в офіс ФСБ. Дорогою розповідав про жорстоких українців і що в бібліотеках росіяни знайшли нацистські літературу і символи. Коли Людмилу Чуб вдруге привезли у ФСБ, вона обурилася, мовляв, скільки ще її так возитимуть?! Окупанти почали кричати на жінку, заламали їй руки і замотали їх скотчем.
Я викручувалася, кричала. Вони мені руки змотали, а я той скотч розірвала. Вони на мене дивляться і кажуть: “Так, тепер кайданки”. Не знаю як, але одну руку я з них витягнула.
Людмила Чуб. Фото: Facebook-сторінка героїні
Ув’язнення у Приазовському, Якимівці та Веселому
Після того як до Мелітопольського ІТТ почали привозити нових бранців, Людмилу Чуб вирішили перевезти в ІТТ Приазовська:
— У Приазовському я навіть шматка масла не бачила. Вранці давали суп чи борщ. Влітку — який-небудь салат, а наприкінці дня — кефір чи ряжанку з булочкою. Їжа була ніяка.
Пізніше Чуб перевели в Якимівку, де найгіршим випробуванням для жінки стали постійні перевірки, взяття відбитків пальців, слини, проходження поліграфу — загалом 24 рази:
Я їм сказала, що цими відбитками вже можна вистелити дорогу до Москви й назад.
Після утримання в Якимівці Людмилу Чуб перевезли в ізолятор селища Веселе. Тут була змога спілкуватись із іншими бранками, адже їх разом виводили на прогулянку. У Веселому, згадує Людмила, до затриманих ставилися трохи краще, ніж в інших місцях: дозволяли гуляти по дві години. Проте посилки від рідних дозволяли не завжди — все залежало від охоронця. Якось напередодні Нового року рідні передали фрукти одній із бранок, але та їх так і не побачила.
Ймовірний маршрут переміщення Людмили Чуб
У Веселому бранців також залучали до фізичної роботи. Чоловіків, зокрема, змушували наповнювати мішки піском і робити укріплення. В цьому ізоляторі окупанти також любили вмикати гімн Росії. Людмила пригадує охоронця, який представився вчителем із Саратова, де раніше викладав в училищі і отримував 16 тисяч рублів на місяць. В окупаційний слідчий ізолятор чоловік приїхав працювати охоронцем за вищу зарплату.
Депортація
У лютому 2024 року Людмилу Чуб вкотре повезли на суд. Окупанти перевірили, що сталося з технікою, яку жінка знімала у 2022 році. Зʼясуваломя, що з нею все гаразд, тож викрадену відпустили.
Мені постійно цим докоряли. Один, я не бачила хто, бо очі були зав’язані, весь час сідав у машину і починав: “Чому ви так не любите Росію?” Я й кажу: “За що її взагалі любити?”
Згодом Людмилі наказали піти в окупаційну міграційну службу, де вона підписала документ про те, що її депортують. На руки його не видали, натомість ФСБ віддала комп’ютер і телефон. Людмилу також змусили записати відео, що вона не приймає режим Російської Федерації та не згодна з ним. Після цього жінку посадили в автобус і повезли. “Француз” запитував, куди Чуб збирається. Та відповідала, що в Київ чи Запоріжжя.
А він каже: “А, ну в Запоріжжі ми за місяць будемо”. Я промовчала.
21 березня 2024 року Людмила Чуб перетнула кордон із Росією. Разом із нею їхали ще п’ятеро бранців. В автобусі їх везли через Ростов на Кавказ. О шостій ранку їх доправили до в’їзду в Грузію, проте перетнути кордон вдалося аж ввечері.
Історія Людмилі — одна з небагатьох, коли затриманій в окупації людині зрештою вдається вийти на волю. Ті ж, із ким вона зустрілася в ізоляторах, та інші цивільні з Мелітополя, продовжують сидіти за ґратами.